Як склалась доля колаборанта-«пушкініста» з Липців після вигнання нацистів

Статтi | 22 квітня, 2024 у 18:17 | 864 | Автор: Андрій Домановський

Як склалась доля сліпого на одне око колаборанта-«пушкініста» з Липців після вигнання нацистів на порталі Gromada Group

Фото ілюстративне

Такі історії мають фіксують справи, що зберігаються в архівах спецслужб. Однак не факт, що їх вдасться відшукати, та й хто і коли за нинішніх умов матиме змогу до них дістатися?

Хіба хтось із Липців може розпитати старших родичів, чи пам’ятають вони щось про сліпого на одне око місцевого мешканця, який пішов на колаборацію з нацистськими загарбниками і був старостою Липців під час окупації села німецькою армією у 1941—1943 роках.

Про його історію йдеться у черговому фрагменті надзвичайно цікавих спогадів місцевого уродженця Івана Піддубного.

Зрозуміло, що життєпис цього колаборанта є лише елементом пропонованого фрагменту спогадів, але заголовок, погодьтеся, вийшов інтригуючим.

Цікаво звернути увагу, що Іван Піддубний вважає радянську владу більшовиків ще більшою мірою антинародною, ніж влада царської росії. Обидва режими він вважає однаково імперськими і вороже налаштованими до України. Радянська УСРР (згодом УРСР) є для нього лише маскуванням московської влади над Україною.

З таким поглядом можна (і варто) дискутувати, однак йому важко відмовити у певній внутрішній цілісності та послідовності, особливо коли йдеться не лише про період 1920-х років та політику українізації у виконанні радянської влади, але і про відродження в СРСР великоросійського шовінізму щонайменше від останньої третини 1930-х років і пізніше.

В цьому плані варто також згадати про ставлення Івана Піддубного до правління гетьмана Павла Скоропадського — за позірно проукраїнською природою його режиму мемуарист бачив антинародну соціальну політику і малоприховане прагнення відродити цілісну російську державу з тимчасовим заграванням для цього із українським національним рухом.

Подібно до Скоропадського, тільки під іншими ідеологічними гаслами, більш тривало й успішно діяли потім більшовики, які насамперед прагнули зберегти цілісну державу, нехай і з тимчасовими (як виявилось на практиці) поступками українському національному руху.

Однак дамо слово самому авторові спогадів, тим більше, що інформація, яку він наводить, є унікальною.

Пам'ятаймо при цьому, що мемуарам завжди притаманна певна упередженість, бо погляди автора накладають відбиток як на те, що він пригадує і як саме його описує, так і на те, що він замовчує і з яких саме причин.

* * *

Літом 1920 р. я був у своїй слободі.

Група нашої симпатичної молоді, що в більшості складалась зі студентів та середньошкільників, улаштувала вечірку. То були дні улюблених мною зелених свят. Нас було десятків три хлопців та дівчат.

Ми розважались з енергією жвавої й дружньої молоді, не передбачаючи того, що ця вечірка буде для нас останньою в такому гарному товаристві, а для декого з нас — останньою і в усьому житті...

Причиною цього була така подія (якщо не вважати на основне тло, що ним був режим комуністичної партії): один з наших товаришів мав кохану, що до неї «присватувався» його рідний брат. Справа набрала поважного й небезпечного характеру тому, що суперник нашого товариша, недавній фельдфебель царської армії, тепер був військовим комісаром нашої волости. Це викликало ненависть до нього не лише як до того, хто кривдить нашого товариша, але й як до представника ненависного для нас большевицького режиму.

Цього комісара за якийсь час до нашої вечірки було відправлено в лоно Авраама... А через те, що тоді під арештом в «кутузці» в приміщенні ВолРевКому сидів недавній волосний комісар С., що міг на допитах в ЧеКа нашкодити нашим хлопцям, то вони тієї ночі умудрились випустити його на волю.

В зв’язку з цим почались арешти молоді. Тим часом під двері приватного мешкання уповноваженого ЧеКа було підкинуто записку такого змісту, що, мовляв, якщо ти хочеш жити на світі, то звільни заарештованих і припини дальші арешти. А замість підпису було написано: «Широка, як степ, вільна, як море — наша Україна».

Розуміється, що така наївна метода боротьби проти терористичної влади, лише додавала завзяття чекістові і, як наслідок усього цього, було заарештовано з десяток наших товаришів, що всі були учасниками вечірки.

Заарештовані хлопці (щонайменше — окремі з них) здібні були, здається, гори перевернути і за відповідних обставин та належного керівництва були б дуже корисними людьми. А так вони стали тільки недоцільними жертвами: вони спромоглись лише обеззброїти варту, що везла їх до Харкова і повтікати, наразивши себе на довгі роки, для багатьох незаслуженого, переслідування з боку влади.

Один з них, єдиний син і улюбленець батьків, будучи спійманим, на судовій розправі помер від атаки серця, а решта мусіла довгі роки поневірятись, щоб пізніше попасти на гачок совєтської амнестії і, зрештою, томитись у совєтських тюрмах.

Скривджений убитим братом-суперником, щоб, очевидно, віддячити большевикам за всі зроблені йому «добродійства», під час німецької окупації 1941—43 років став старостою слободи. По відході німців большевики заарештували його і, мабуть, через те, що він був сліпий на одно око, представники «найгуманнішого» в світі режиму викололи йому друге око і аж після довгих мук, остаточно його прикінчили...

Тут варто сказати, що цей, отак трагічно загинулий товариш, хоч пізніше був ідейно разом з нами — своїми товаришами, — свого часу, ще в агрономічній школі серед моря «шевченківців» належав до небагатьох «пушкіністів». І яка ж іронія: він отак трагічно загинув від рук тих, що сунули на Україну з пушкінської півночі, з пушкінською ідеєю єдиної могутньої Російської імперії, що в процесі свого розвитку й розросту не знає ніяких меж — ні географічних, ні політичних, ані етичних!..

Читайте також:

Як «бурсаки» проводили канікули у Липцях на початку ХХ століття

Як розважались «бурсаки» у Липцях на початку ХХ століття

Яких пісень співали українські «бурсаки» у Липцях на початку ХХ століття

Наша липчанська «Наталка Полтавка» вказала мені стежку до українських театрів…

…ми дозволяли собі часом наспівувати й «Ще не вмерла Україна»…

Як ставились селяни Липців до правління гетьмана Павла Скоропадського

«Під батьківською стріхою»:

Липці у спогадах Івана Піддубного