…росія в тій війні зазнала ганебної поразки…

Статтi | 05 серпня, 2023 у 21:49 | 352 | Автор: Степан Радченко

Відступ російської армії після ганебної поразки під Мукденом

ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

Але ось, хоч і в не зовсім радісне, та принаймні без-турботне моє дитяче життя, знову вривається горе.

На цей раз воно прийшло з російсько-японської війни. Я пригадую: одного разу до нашої хати заходить мій хрещений батько, якого я дуже любив за те, що він, часто буваючи в нас, брав мене на руки, підкидав під саму стелю і рідко коли приходив до нас без подарунків.

Тепер він узяв мене на руки, довго, довго цілував і в сльозах промовив: «Прощай, синочку... не забувай свого хрещеного татка...»

…Скоро по тому прийшла сумна вістка, що мій хрещений батько на війні загинув. Я гірко заплакав щирими дитячими сльозами. З того часу я почав ненавидіти війну.

Аж пізніше я переконався, що є війни, яких треба хотіти...

Ганебно битій малою Японією великій Російській імперії нічого не залишалось, як тільки оспівувати, принаймні окремі епізоди окремих військових груп, чи поодиноких героїв тієї війни. Так постала сумно-бойова пісня «Варяг».

Казали, що з цілої великої російської ескадри військових суден, що їх потопила або взяла в полон японська морська фльота, крейсер «Варяг», щоб не попасти в руки ворога, волів добровільно прийняти смерть під хвилями океану.

Ось останні акорди пісні, присвячені тій події:

Не скажет ни камень, ни крест, где легли
Во славу мы русского флага,
Лишь волны морские прославят вовек
Геройскую гибель «Варяга»...

Дуже поширений був у той час вальс «На сопках Манджурії». Ось його слова:

Тихо вокруг. Ветер на сопках гуляет...
Порой из-за туч засияет луна —
Могилы солдат озаряет...
Плачет, отец, плачет жена молодая,
Плачет вся Русь, как один человек,
Горько судьбу проклиная...
Рыдают отцы, матери, дети, вдовицы,
А там, на далеких манджурских полях
Белеют кресты и гробницы...
Повек не забыть нам той ужасной картины,
Где тысячи русских солдат полегли
За веру, царя и отчизну...

Під гарну, хоч і сумну мелодію вальса вистрибували «кавалери» і, ніжно схиливши свої голівки, замріяно крутились їхні «дами». Так ці патріоти шанували пам’ять даремних жертв нещасливої для Росії війни...

Незважаючи на те, що головнокомандуючий армією генерал Куропаткін, їдучи на фронт, обіцяв японців «шапками закидати», Росія в тій війні зазнала ганебної поразки. Але на сопках Манджурії російський імперіалізм не склав своєї голови, йому там було тільки гарненько надщерблено зуби...

Слухаючи музику вальса та спостерігаючи під час танцю на екзальтованих московських патріотів, я ще з сильнішим болем у серці переживав смерть мого хрещеного татка...

Не можна не зазначити, що цю ультрапатріотичну ро-сійську річ з великим надхненням виконують оркестри в «інтернаціоналістичному» СССР...

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…

9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…

10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…