…все спрямоване на добро народу, перебувало під забороною…

Статтi | 09 вересня, 2023 у 18:40 | 428 | Автор: Степан Радченко

ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

За цим кличем-стогоном поета-громадянина мали б прийти діла, спрямовані на розвиток господарства й культури убогого й темного народу, що, подібно до своїх предків, мав право сказати: «Земля наша велика й багата, та порядку в ній нема...» Бо тим часом свій порядок на нашій землі запроваджував чужинець з далекої півночі.

Все, що було спрямоване на добро народу, перебувало під суворою забороною. Інтелігенцію було ізольовано від народу. Зближення її з народом, не лише суспільними, чи ідейними інтересами, але навіть мовою, розглядалось, як протидержавне поступовання...

Я пригадую вчителя нашої двохклясової школи Семена Антоновича Івахненка: про нього говорили ніби він дає людям якісь заборонені владою книжечки. Мабуть від цієї доброї людини й до нашої хати попадали вже згадувані книжки, що ними я зачитувався, а мої хатяни заслухувались. Мені доводилось чути, що від того чоловіка треба бути подалі, бо він... «забастовщик»...

Інтелігенція наша, я пригадую, вечорами збиралась у когось на приватному мешканні і знала лише «благонаміренні» щодо царського режиму, і в кожному разі не шкідливі для нього, розваги, що часом нагадували дитячі.

Безумовно дозволялись на приватних вечірках танці. Начальство, як здається, навіть заохочувало інтелігенцію до того, думаючи, мабуть: «Чем бы дитя ни тешилось — лишь бы не плакало ...»

За досить довгий період між двома революціями (1905-го й 1917-го років) у нашій великій слободі я пригадую лише один, справді культурний вечір: учитель-завідувач народньої книгозбірні демонстрував, як тоді казали, «туманні картини».

То було справжнє диво для села, що поза школою, не знало жодних форм культурно-освітньої роботи. На «туманних картинах» чарівний ліхтар дуже виразно й не менш принадно зображував природу й людей Африки. Нехай і Африки, якщо не можна свого краю!..

На жаль, авдиторія складалась майже виключно з школярів; з дорослих людей були присутні лише вартовий дому книгозбірні та неодмінне «око государево» — становий пристав... Зате в часи революції під час таких вечорів уже двері ломились від напору людей і при тому вже людей старшого віку... Бо, мабуть, таки правда, що не кожний може сам просипатися — багатьох треба й будити...

Революція проти гнилого царського режиму була потрібна не лише в цілях політичних та соціяльно-економічних; вона потрібна була також, як засіб культури, що дав би змогу темному й затурканому «подданому белого Русскаго царя» відчути себе людиною, зрозуміти, що його доля має бути в його власних руках, а не в руках тих, для кого та людина була лише «серой скотинкой» — в жорстокій армії і платником податків — у цивільному житті...

Безсумнівним фактом є, що в Росії останього царського періоду був значний прошарок високоідейної інтелігенції. Але одночасно широкі народні маси перебували в безпросвітній темряві. Ця темрява, приниження й упослідження народньої маси, мабуть, найкраще характеризується такими словами відомої «Дубинушки»:

Умирая отец на дубовой скамье,
Завещает любезному сину
Лишь тупую покорность великой судьбе
Да любимую песнь про дубину...

Але автор пісні далекий від безнадійности: він вірить у силу народу, переконаний, що

... в подарок за то он царю поднесет
Здоровей да покрелче дубину...

Так воно й сталось. Але про це — пізніше.

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»