«Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить»

Статтi | 30 серпня, 2023 у 20:57 | 388 | Автор: Степан Радченко

Малюнок Юрія Журавля

ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

Благословлючи дітей перед неминучою смертю батько мій заповідав мені: «Не вчися, синку, бо вчені люди не вірять у Бога»...

...Прости мені, мій рідненький, що я не виконав твого заповіту. Але я вчився, щоб стати корисним нашому занедбаному народові, щоб він бодай не вмирав такою страшною смертю, як помер ти...

Поховали ми свого батенька... Але сльозами горя не подолаєш: гуртом ми закінчили польові роботи — зібрали врожай достатній для прохарчування родини й для годівлі худоби на цілий рік.

Ось підходить день першого вересня, коли мої товариші підуть до школи. А як же тепер я? Це питання щоразу дужче починало мене хвилювати.

Аж ось одного разу до нашого двору несподівано заходить мій шкільний учитель і наш односельчанин Олексій Якович Орловський. Він щось довго говорив з моєю матір’ю та з найстаршим братом, а потім підійшов до мене і ласкавим голосом сказав: «Першого вересня приходь до школи».

Я з радости заплакав.

Але школа, даючи знання, разом з тим поглиблювала мій душевний розлад: в той час я довідався, що московська православна церква, яка панувала тоді на Україні, під час богослужень упродовж першого тижня великого посту щороку проклинає як зрадника Росії, гетьмана Івана Мазепу, про якого я вже тоді знав як про борця за волю України.

Отже, у світі не все в такому порядку, в якому воно мало б бути. А в «Кобзарі» вичитую підтвердження цих думок... : «Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить»...

Через це я в школі на знак протесту різко послабив вивчення «Закону Божого», а дома перестав уранці й перед сном молитись, як то робив раніш. Коли це помітила мати — мені загрожувало залишення школи.

І тільки свідомість відповідальности за долю всієї нашої родини з боку старших братів урятувала справу.

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…

9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…

10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…