…люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

У долині, де в річку Харків впадає її доплив під назвою Липчик, треба думати, росло багато лип і тому, мабуть, перші поселенці й дали назву своїй слободі — Липці. Але тоді, коли я навчився відрізняти трав’яні рослини від деревних, я дуже рідко зустрічав липи. Натомість серед дубів, бересту, клену, ліщини, диких яблунь (кислиць), диких груш — у близьких лісах та осики й тополі — в слободі, — всюди по низинах річок, росла оспівана в наших чудових піснях, гнучка й замріяна верба.

Ой, вербо, вербо, де ти росла,
Що твоє листячко вода знесла?...

Не раз, не два під вербою
Стояв козак з дівчиною ...

Ще нижче, понад самою водою, росли густі лози. Можна собі уявити дикі незаймані зарості лози, що росла по берегах наших річок більше, як двоє століть тому, коли до Слобожанщини, до „слободного”, цебто ніким не заселеного, Дикого Поля, з Правобережної України, прибували перші поселенці, втікаючи від польсько-панського гніту.

Ці втікачі осідали на вільних просторах, організовуючись переважно на військовий лад. У другій половині XVIII сторіччя на Слобожанщині існували полки: Харківський, Сумський, Охтирський, Озюмський, Острогозький та інші.

У просторій долині річок Харкова та Лопані постало місто Харків, що пізніше перетворилось на найбільший економічний і культурний центр всієї Лівобережної України. По периферії Харкова було засновано такі значні населені пункти — слободи, як Липці, Деркачі, Вільшана, Козача Лопань та багато інших.

Долина річок Харкова та Липчика, що в ній розташувались мої рідні Липці — простора й низька. Вже з таких назов окремих дільниць слободи, як Жабакряківка, Журавлівка, можна собі уявити, що там жаби крякають, там — журавлі водяться, а це можливе тільки на низині, поблизу від води. Але за моєї пам’яті ці кутки були вже майже зовсім сухі й господарчо освоєні.

Ще на початку цього сторіччя, в мої дитячі роки, в нашому краю випадали сильні сніги. Бували зими, коли люди вранці вилазили зі своїх хат, занесених снігом, мов ті кроти зі своїх нор. А тому, що весна в нашому краю настає раптово — були й великі весняні поводі.

Наша садиба була на низькому місці, недалеко від місця злиття двох згаданих річок. З дитинства я пригадую не одну весну, коли вода заливала наш двір, а часом пробиралась і до хати. Тоді нас — дітей в імпровізованих човнах — шапликах — вивозили на високі місця перебути час поводі.

Коли вода увійде в свої береги, тоді на низьких місцях не можна ні пройти, ані проїхати. Не раз бувало спостерігаєш, як на дорозі загруз чоловік з возом і коненям і безпорадно борсається в багні аж поки добрі люди не витягнуть його воза часом кількома своїми кіньми.

Така чорноземля у нашій слободі, що добре родить городину! І так чужа держава дбала про наших людей, не тільки не допомагаючи їм, але й не даючи права і змоги організуватись для корисної співпраці, щоб поліпшити життя і побут.

Хто такий Іван Піддубний: біографічна довідка

Читайте також: Липецька громада на шляху відновлення

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook