…неосвіченість народу і ненародність освіти…

Статтi | 13 серпня, 2023 у 22:04 | 381 | Автор: Степан Радченко

Діти перед сільською школою. Україна, початок ХХ століття

ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

Тим часом я вже другий рік ходжу до школи. Дещо вона мені чужа, бо в ній від учителів чую тільки «панську» мову; нею ж таки надруковані всі підручні книжки, стінні таблиці тощо. Лише серед товаришів одведеш душу.

Книжки написано чужою і часом чудною та мало зрозумілою мені мовою: аж ніяково було читати голосно такі слова як от: «сравнение», «закаляться», «черта», «свариться» та навіть слово «мать», що його у нас дехто вживав тільки для «сильної» лайки...

На годинах співу, крім обов’язкового «національного» гимну «Боже, царя храни» та «народнього» гимну «Коль славен», чомусь неодмінно співалось «русскую народную песню» «Во лузьях».

Не лише тоді, але навіть і тепер, коли я провчився років з п’ятнадцять у школах з російською викладовою мовою і коли років з десять прожив у середовищі москалів, а в тому й кілька років серед московського простолюддя, я не розумію, що то є «во лузьях».

І це я мусів співати тоді, коли так хотілось співати свої, рідні, зрозумілі для розуму й душі, пісні!.. Ми не знали, чи зміг би наш учитель співу — Антон Радивонович Сербин — пояснити, що то таке «во лузьях» (чи може «волузьях»?), але й не зважувались запитувати його, щоб за «сторонні розмови» не дістати лучком по лобі, за що цей чоловік, що вивчив елементарній грамоті (спасибі йому!) пару поколінь своїх земляків, — дорого не брав...

Але не тільки мова була важка і не сприяла пробудженню в дітей любови до книжки.

В тих книжках писалось про якусь країну з незнайомою мені природою, людьми й їх культурою та побутом; в тих книжках писалось все про «сосны да ели», а не про укохані мої вишні, груші, яблуні, соняшники, кавуни, дині; малюється людей у лаптях (личаках) та пишеться, що ті лапті роблять з лика.

Дбаєш про те, щоб язика не поламати, вимовляючи речення: «Полно спать — пора лыко драть» і думаєш собі, як же ті бідні люди ходять у тих личаках, коли тут у шкіряних чоботях ноги мокрі?

Голова української дитини трісне, поки вона зрозуміє зміст і значення незрозумілих для неї слів та виразів.

Ф. Степун у своїх мемуарах тодішній стан характеризує такими словами: «неосвіченість народу і ненародність освіти».

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…

9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…