…я не раз перечитував «Кобзаря»…

Степан Радченко 15.08.2023 у 21:07 156

ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

Проте незважаючи на всі труднощі навчання, я щораз більше почуваю, як книжки принаджують мене; з них я потрошку починаю довідуватись про інший світ, що є десь далі за нашим селом і хоч глобус, чомусь завжди холодний, я беру його сміливо в руки, починаю його крутити, щоб побачити, де ті бігуни, де ніколи не буває такого гарного, як у нас, літа, де той екватор, де ніколи не буває зими; де та Африка, де живуть слони; де та Америка, що вміє виробляти невидані мною машини і т.п.

Я пізнаю, які живі істоти і як живуть в різних куточках землі; я довідуюсь, що на землі жили люди з давніх давен... І все це таке нове і таке цікаве!..

Я відчував, як передо мною відкриваються нові обрії, нові перспективи. Я ніколи на свойому віку не любив математики, а тепер з охотою вчусь рахувати та вирішувати завдання і радію, коли моя відповідь і та, що показана в задачнику, збігаються... Я хотів бути «п’ятьорошником»-відмінником... І я ним був!

Але найбільшу радість я відчував з письма. Справді, хіба ж то не радісно, що чоловік мовчки може переказати іншому свої думки і при тому на яке хочеш віддалення — навіть у сусіднє село, а може й ще далі... Яка радість! І я чимраз дужче захоплююсь школою та починаю її цінити вище від усього на світі. Яка радість! Передо мною неначе розвиднялось...

І який же жорстокий світ настав, що я не можу тепер переказати на письмі думок моїм рідним, що там десь далеко, за горами, за морями... та навіть сказати їм прощальне слово перед їхнім чи своїм відходом у вічність...

Школа уміла і намагалась привчати нас до читання книжок. 1909 року, в день народження Миколи Гоголя, я одержав у школі премію — кілька книжечок цього письменника з українською тематикою. Я не міг не прочитати цих книжечок, як подарунку школи. Більше того, я почав робити спроби перекладати їх на українську мову, бо зміст їх аж просився до того...

Одного разу я взяв зі шкільної книгозбірні книжечку, що називалась «Конёк-горбунок». Дуже цікава книжечка! Скоро по тому цей самий твір, але під назвою «Горбоконик», я бачу в нашій хаті. Читаю й перечитую її. Читаю вголос: мої слухачі з захопленням і ще з більшою охотою, як попередньо, слухають мене, бо книжечка написана «по-нашому»... І тоді з’являлось питання: «А чому ж інші книжки написані не «по-нашому?»...

Відповідь прийде пізніше. А зараз треба вчитись читати ще швидше, а, читаючи, вдумуватись, щоб розуміти, що там написано, бо є такі книжки, що їх хоч по кілька разів читай, все рівно нічого не второпаєш...

Пізніше розумно й совісно написані книжки я почав сприймати, як найкращі симфонії...

Ось одного разу несподівано для себе на столі, застеленому скатеркою, бачу велику книжку в твердій оправі з заголовком «КОБЗАР». Не знав я, як і приступити до цієї книжки, з чого й починати її читати, бо в ній усе — найкраще, — починаючи від прекрасної передмови — біографії Тараса Шевченка, що її написав В. Доманицький, — і до найменшого віршика. Але потрошку я почав перемагати її, ніби ковтаючи вірш за віршом.

Пізніше я не раз перечитував «Кобзаря» і кожний раз знаходив у ньому все нові й нові для себе думки. Не раз мої хатяни просили мене прочитати голосно щось із «Кобзаря», особливо «Катерину» або «Наймичку» і за цим слуханням проливали сльози. Я це робив кожний раз охоче, а тому й знав багато творів Шевченка напам’ять.

Пізніше мене чарували красою свого слова і хвилювали своїм змістом такі твори, як от «Розрита могила», «Кавказ», «Великий льох» та інші.

Я й по цей день не знаю, де в нашій хаті брались все нові й нові книжечки, поза тими, що їх я брав у шкільній та громадській книгозбірнях. Чергова книжечка «Хатина дядька Тома» Бічер Стов. Скільки разів я читав її вголос! Скільки сліз було пролито в нашій хаті під час читання цієї книжечки!

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…

9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…

10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…

11. …кулачні «бої» називались у нас «броварями»…