Різдвяні свята для нас мали особливий інтерес…
Статтi | 05 липня, 2023 у 8:08 | 343 | Автор: Степан Радченко
Хлопці-колядники зі Звіздою у Слободі Сергіївці на Донеччині. 1905 рік
ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.
Попередні частини:
1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…
2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...
3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…
4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…
5. …пригадую оповідання моєї матусі…
6. …лихо не любить ходити одинцем…
7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»
8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…
9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…
10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…
11. …кулачні «бої» називались у нас «броварями»…
В описуваний період серед наших селян взагалі зберігалось багато стародавніх традицій, що були далеко не всі високоякісними. Вони здебільшого були пов’язані з релігійними віруваннями та церковними обрядами.
Ще з раннього дитинства я пригадую, як парубки й дівчата на перший день Різдвяних свят ходили колядувати. Моя пам’ять зберегла такі слова однієї колядки: «Добрий вечір тобі, пане господарю! Радуйся! Ой, радуйся, земле, веселися, Боже наш, над нами!»...
Я пам’ятаю, яке сильне враження робив на мене спів колядників зі своїми свіжими молодечими голосами. Пам’ятаю, як радісно мої батьки приймали колядників та як намагались найщедріше їх обдарувати.
Пізніше колядники перевелись: хлопці почали соромитись старовини і замість колядування на свята збирались десь по хатах і, якщо не пиячили, то просто бешкетували.
Хоробичі, Чернігівське полісся. Початок XX століття
Різдвяні свята для нас, хлоп’яків, — мали свій особливий інтерес: ми в свята також ходили зі своєрідною колядою; кажу своєрідною тому, що ми співали тільки різдвяний тропар «Христос рождається, славіте» та кондак «Дева днесь Пресущественного рождает».
Це відбувалось рано-вранці на перший день Різдва. Ходили ми від хати до хати, носячи в руках звізду, чомусь семи- або восьмиконечну. Особливість цього «рожіствування» полягала в тому, що звізду доводилось робити своїми руками, тому підготовку до цього ми починали задовго до свята.
Скільки то вимагало від нас турбот, праці й винахідливости, щоб старий підрешіток перетворити на чудово оздоблену кольоровим папером звізду і щоб усередині її могла стояти засвічена свічка і не падала, коли звізду несуть нерівними дорогами, по снігових кучугурах!...
Полтавщина, 1910 рік
В день свята ще вдосвіта гуртки хлоп’яків уже наповнювали своїм гомоном та гамором усе село, незважаючи на високі снігові замети або й хуртовину, що стояли їм на перешкоді. Але... перед традиційністю й оригінальністю чину та перспективою мати подарунки — перепони не були страшні — вони були навіть дуже цікаві...
Читайте також: Покоління війни
Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook
Ще декілька актуальних новин на зараз