
Курінь в саду (Україна, початок ХХ століття)
ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.
Основою добробуту наших селян була земля. Але що робити тому хліборобові, якому не вистачає землі навіть для прохарчування своєї родини? Йому треба шукати інших, додаткових, джерел існування. Отож, маючи надто скупий наділ землі, батько мій наймав землю в сільській громаді або в когось з односельчан.
Сіяли ми переважно, жито, ячмінь, просо, гречку, — на прохарчування та овес — для коней. Пшениці сіяли мало або й зовсім не сіяли, бо, мовляв, і житнього хліба сходить багато...
Значним додатковим джерелом прибутку для нашої родини, крім ремісництва, було бакшарство. Для цього, бувало, мій батько зі своїм братом та одним-двома сусідами чи кумами орендували маловжиткові землі, звичайно убочі, по можливості з південними схилами і садили там кавуни, дині, а на низинах — огірки.
Площа таких бакш досягала десятків десятин. Обробляли бакші переважно своїми силами, — лише зрідка, в гарячу пору, користувались найманими робітниками та робітницями.
Бакша часто давала добрі прибутки. Я пам’ятаю, як одного разу, по закінченні сезону батько розложив купками (стовпчиками) золоті гроші по п’ять та по десять рублів, та й каже матері:
— За цю купку поставимо комору, за цю — справимо воза на залізному ходу (що в той час були тільки у окремих господарів — заможніших або таких, що люблять «з фасоном» проїхатись селом...), а за цю — можна старшому (синові) й весілля справити.
Але не завжди так щастило з бакшами: в холодне й дощовите літо бакша ледве повертала навіть вкладені у неї гроші й працю.
Та для мене, малого хлопця, бакша мала свої принади. Я любив її за її багату природню красу, коли серед розкішної блідої зелені бадилля, що спочатку поволі, а далі швидко, вкриває землю, починають показуватись дрібненькі кавунчики, непомітні з-під бадилля; а далі бакша вкривається масою різнокольорових голівок кавунів, ніби розмальованих найкращими малярами.
На бакші можна цілий день бігати ловити метеликів, або в долині яру перегородити рівчачок і зробити ставок з холодною та свіжою джерельною водичкою, що в ній так приємно в гарячу пору викупатись; можна з дідом-сторожем варити смачну-смачну польову кашу; спостерігати, як соняшники, що зрідка ростуть серед кавунів, повертають свої великі, мов підрешіток, з жовтою принадною оборкою, голови до сонця: тоді починаєш розуміти мудрість людини, що дала таку влучну назву цій нашій національній рослині; спостерігати, як сходить велике й червоне сонце і як «тихесенько вечір на землю спадає»; придивлятися, як воно «за гору сідає».
Якщо воно заходить у хмару — то наступного дня буде дощ (так каже дід і так воно здебільшого й буває); а як уже стемніє — як же ж цікаво дивитись на темне блакитне небо, всіяне безліччю таких чудових зірочок. На тих зірочках, каже дід, теж живуть люди, тільки не такі, як ми, а малесенькі, люденятка; на бакші можна придивлятись, де вечірня зоря, де чумацький шлях, де Волосожар, де чепіга і як у неї повертаються держална...
Ось уже й виросли огірочки і на бакшу приїжджає багато людей. Вони понабирають повні вози огірків та ще на землі понасипають великі ворохи, а ввечорі їдуть до села, щоб на ранок попасти на базар зі свіжими та смачними огірочками. І довго ще чути, як іздалеку долітає скрипіння возів, навантажених огірками й пісні хлопців та дівчат.
А ось поспіли й кавуни. Тоді ні вдень, ані вночі не буває на бакші без людей: одні збирають кавуни, другі вкладають їх на вози, накривають ряднами й брезентами та ув’язують, щоб у дорозі не розсипались; там прийшли, а там приїхали люди купити кавунів, динь...
На бакші тихо. Сидимо ми якось із дідом у курені, в холодку, а крізь хворостяні стінки часом вітрець подихає; коли чуємо: трісь...
— Чуєш, Ванько*, отам луснув кавун, — каже дід до мене і показує рукою напрямок. Я біжу в тому напрямкові й натрапляю на великий кавун, що мало не цілком розколовся і з нього витікає сік...
* Так тоді з наголосом на літері «о» у нашій слободі
пестливо називали всіх хлопців-підлітків Іванів
(хоч так у Харкові до революції називали візників),
так само, як і Василів — Васько, Грицьків — Гришко і т.п.
З великим зусиллям приніс я цього кавуна в курінь, дід розломив його надвоє по розколині, а на червоному, як жар, його «м’ясі» виблискують кришталі цукру. Ми з дідом понатужились і таки з’їли того кавуна: не пропадати ж йому без користи...
На великий жаль мої найкращі враження про життя на бакші були затьмарені прикрим інцидентом, що його я ніяк не можу забути. Наша гуртова бакша того року була коло села Сонцового, верств за десять від дому. Одного разу, коли кавунчики були ледве з кулачок завбільшки, у неділю по обіді, бачимо з дідом, як велика юрба парубків суне на бакшу і, не спиняючись та не питаючись нас, крокує бакшою, не поглядаючи під ноги.
Ми вилізли з куреня і коли дід почав гукати на хлопців, щоб вони не робили шкоди рослинам необережною ходою, хлопці почали обсипати нас градом дрібненьких кавунчиків, що їх вони варварським способом зривали під ногами. І так продовжувалось до того часу поки вся зграя не назбирала добрих, на її думку, кавунів, і стільки, скільки кожний парубок міг узяти з собою. Аж тоді напасники пішли з бакші геть...
Компаньйони-господарі навіть не скаржились начальству, щоб хлопці вдруге часом не наробили чогось іще гіршого...
Даю волю читачеві пояснити причини цього явища, якому ім’я махновщина або большевизм в ембріональному стані...
Попередні частини:
1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…
2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...
3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…
4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…
5. …пригадую оповідання моєї матусі…
6. …лихо не любить ходити одинцем…
7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»
8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…
9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…
10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…
11. …кулачні «бої» називались у нас «броварями»…
12. Різдвяні свята для нас мали особливий інтерес…
13. …найбільшою втіхою для душі були церковні свята…
14. …недалеко відійшли від предків, старших на ціле тисячоліття...
15. …найфантастичніші і найжахливіші речі можна було почути…
16. …громадські збори перетворювались на безладний базар…
17. …безрадісне життя штовхало селян у бік «горілочки»…
18. …християнству українських селян дуже нашкодила російська цареславна церква…
19. ...селяни жили під страхом учинків своїх ближніх...
Хто такий Іван Піддубний: біографічна довідка
Читайте також: У Пильній на міні підірвався автомобіль
Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook
Ще декілька актуальних новин на зараз