«Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

Степан Радченко 25.06.2023 у 08:42 230

ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

«Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

Сільські музиканти (кінець ХІХ — початок ХХ століття)

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

 

Одягались ми просто, але тепло, бо до того змушувала сувора й довга зима. Зимою носили, вироблені з товарячої шкіри, кожухи, пофарбовані на біло, а також свити з домотканного сукна. Останнім часом замість кожухів та свит зимою носили переважно піддьовки з грубого фабричного сукна чорного кольору.

Легшим, але досить теплим одягом, була тужурка з простого, але міцного матеріалу, на ваті. Хатній одяг — сорочка й штани, що часто мали латки більшого розміру, як нелатана їх частина. На чоботях також були латка на латці.

Родина шевця не була щодо цього винятком, а може навіть основним правилом. Недаремно, мабуть, була ходячою приказка: «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»...

Воно й зрозуміло: і той і другий у першу чергу понесуть свої вироби на базар, щоб мати за них гроші — на те вони й майстрі... Лише для виходу на люди, цебто до церкви, на весілля тощо, чоловік намагався зодягнутися у нелатане.

Так жила наша родина — напівхлібороба — напів ремісника, у якого, як тоді казали, у кишені завжди водилась свіжа копійка.

Даю волю читачеві уявити, як жив той селянин, що будував свій добробут на одному врожаї, що збирається лише один раз на рік, — коли мені частенько доводилось бігати до крамниці по сірники, чи гас і платити за цей крам не грішми, яких, очевидно, не було, а курячими яєчками...

Деякі родини з нашої слободи посилали своїх хлопців-підлітків та парубків — у найми до міста або ж на сезонові далеко від дому роботи, здебільшого пастухами, що їх чомусь у нас називали гайдарями.

В моїй пам’яті збереглись навіть слова спеціальної пісні-веснянки, складеної, очевидно, в нашій слободі і присвяченої цим пастухам-заробітчанам:

Ой пішли наші гайдарики
Гроші заробляти...

Ще напередодні першої світової війни та революції 1917 року, деякі селянки практикували такий спосіб заробітку: йшли до Харкова і наймались у «мамки», цебто матері кидали своїх грудних дітей і наймались до «панів» годувати своїми грудьми їхніх дітей... Селянок до цього змушували злидні, а «пань», очевидно, бажання зберегти свої бюсти...

Хто такий Іван Піддубний: біографічна довідка

Читайте також: Окупанти знищили чотири бібліотеки Липецької громади

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини