…старшого з дітей залишали дома на господарстві…

Статтi | 27 липня, 2023 у 18:44 | 426 | Автор: Степан Радченко

Діти молодшого шкільного віку. Чернігівщина. Початок ХХ століття. Фотографія Миколи Могилянського

ЛИПЦІ Gromada Group продовжує публікувати фрагменти спогадів уродженця села Липці Івана Піддубного з книги «Слідами життя» (Вінніпег, 1969 рік). У першому розділі спогадів під назвою «Під батьківською стріхою» йдеться про дитинство Івана Піддубного, яке пройшло у слободі Липці наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

У жнива, коли всі працездатні виїжджали, часом за десяток кілометрів, на поле, мене як старшого з дітей, залишали дома, на господарстві.

На мойому обов’язку було: годувати заготовленим кормом курей та поросят і дати їм води, доглядати дітей, щоб часом яке не пішло без старших до річки та, не дай Боже, не втопилось, разів два-три на день дати дітям їсти; при всьому цьому суворо стежити, щоб діти часом не натрапили на сірники та не наробили пожежі. І т. д. І т. п.

З особливим притиском остерігали нас старші проти небезпеки колодязів. Це тому, що іще недавно один з моїх двоюрідних братів упав у глибокий колодязь і, наслідком того збожеволілий, утік з дому і десь загинув, спричинивши тим своїм рідним невимовні страждання, що отруїли їм усе життя.

Найскладнішою й найтяжчою для виконання моєю задачею була така: треба було рогачем витягти з печі повний, вузький та високий, глечик з молоком, що його мама поставила в піч парити ще вдосвіта перед виїздом на поле. Труднощі тієї роботи може уявити лише той, хто сам на собі їх випробував...

Виходило в мене все на добре. Але могла ж статися й катастрофа, бо дуже легко можна було глечика перекинути і тоді діти сиділи б цілий день на сухому хлібові.

Щоб розважати дітей та відтягти їхню увагу від не-безпечної річки, чи недалекого колодязя з низьким зрубом, я робив з ними й для них хатки. То були не абиякі будівлі!..

Вони мали димарі, ринви, дерев’яні двері з ручками, зробленими з цвяшків або з дротику і вікна — справжнісінькі вікна з дерев’яними рамами і скляними шибками!..

Перед хатками було насаджено вишник, рожі та інші квіти, а поза хатками — яблуневі та грушові садочки з натурального гілля...

За основний будівельний матеріял правив нам дорожній порох, що його приносили мені в пеленах мої численні помічники — мої сестрички та сусідська дітвора. Під впливом води порох перетворювався на липку масу, що було запорукою міцности будівель...
Пізніше з такого місива ми виробляли «справжню» цеглу, заливаючи сиру масу до нами ж таки зроблених із дощечок форм.
Було радісно й весело та спокійно за моїх підопічних сестричок. Особливо ж було приємно чути від батьків та всіх старших похвальні слова на адресу будівничих і найбільше — головного інженера...

Пізніше, коли передо мною стало питання вибирати фах, я не став будівельником, мабуть тому, що людей цього фаху тоді, як і тепер, пануюча на Україні московська влада використо-вувала для міст, а не для рідних мені сіл...

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…

9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…

10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…

11. …кулачні «бої» називались у нас «броварями»…