Попередні частини:
1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…
2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...
3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…
4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…
5. …пригадую оповідання моєї матусі…
6. …лихо не любить ходити одинцем…
7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»
8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…
9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…
10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…
В довгі осінні й зимові вечори мало не єдиною розрадою наших селян бували бесіди десь у сусідських хатах. Ще довше, хоч і зрідка, господарі засиджувались у млині, дожидаючи поки мливо буде готове. Отам сільські «філософи», що їх густенько розсіяно по українській землі, бувало вже наговоряться досхочу!...
Через те, що то був час недавнього закінчення російсько-японської війни та час столипінської земельної реформи, говорили у млинах, звичайно, про землю та війну. При цьому приходили до такого майже неодмінного висновку: людей намножилось, а земля ж не гума, не розтягається, — отже нова війна неминуча...
На Різдвяних святах великі юрби селян і не лише молодих, але й середнього віку, або й старих, брали участь у кулачних «боях», що заступали для них розвагу й спорт. Ці кулачні «бої» називались у нас «броварями», мабуть, тому, що в них не одному набивали брови до кровотечі.
В інших деяких країнах, очевидно, на зміну кулачним «боям», прийшли такі гри, як от бокс та інші, подібні йому, що дає змогу не лише його учасникам виладовувати свою енергію первісної людини, але й глядачам виявляти не менш примітивні почуття...
Мимоволі приходиш до сумного висновку щодо людської натури, яка штовхає людину на такого роду «геройства» та, на основі цього щодо перспектив мирного співіснування народів земної кулі...
Зимові кулачні «бої» були поширені мало не по всій Україні. Але наші кулачки-броварі мали особливий характер. Противниками в них виступали — з одного боку наша українська слобода, а з другого — сусіднє московське село Колупаївка.
Противників, подібно до ворожих армій, легко можна було відрізняти, бо липчане були зодягнені в чорні бобрикові піддьовки, а колупаївці — в яснобрунатні кожухи-«зіпуни». «Бої» починались по обіді на відкритому місці, на межі сіл, а кінчалися здебільшого аж увечорі, найчастіше в центрі наших Липець, а не Колупаївки, хоч це село, мабуть, разів у п’ять менше від Липець...
Такі мої земляки «бойові», не даремно ж вони — козацького роду...
Хоч тут треба брати до уваги і цінніший, як у противника, одяг, що його вони боялись попсувати в «боях», а це зменшувало активність власників такого одягу.
«Броварі» розглядались, як спосіб розваги, але часом, бувало, сторони при цьому мали нагоду звести якісь особисті порахунки і давали одна одній «бобу».
Поліція, що десятиліттями знала цю броварську традицію, хоч і не дозволяла «броварів», але здебільшого робила вигляд, що вона всього того не бачить, а насправді, як приналежна до православних християн, вона в ті святочні дні сиділа десь по теплих хатах за чаркою горілки..., бо добре випити теж свого роду святочна традиція і як же ж можна її не підтримати? ..
Хто такий Іван Піддубний: біографічна довідка
Читайте також: Якими будуть села Липецької громади, залежатиме від людей
Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook
