…отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…

Попередні частини:

1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…

2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...

3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…

4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…

5. …пригадую оповідання моєї матусі…

6. …лихо не любить ходити одинцем…

7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»

Одного разу у нашій хаті заночував один з тих, що просторами неосяжної імперії змушені були ходити з так званими вовчими білетами*. То була вже досить літня людина з напівлисою головою; коли йому треба було щось прочитати він надівав окуляри, що разом з лисиною викликало в мене почуття пошани до нього.

Бачучи наше убоге життя він казав:

«Чому ви тут сидите, коротаєте своє життя в злиднях; переселяйтесь на Сибір».

На зауваження моїх батьків, що Сибір — то непривітна й чужа для нас сторона: там холодно і дико, — він казав:

«Ні, не там Сибір, де ви кажете, а тут, де ви живете напівголодні, де і ви і ваша бідна худоба мерзнете. А там і люди мають добрі хати і худобу тримають у теплі. Там і землі і лісу скільки хочеш і малі податки, а в перші роки переселенці від них зовсім звільнені».

Я з дитячого бажання до мандрів відразу погоджувався на переселення, але нашої родини цей гість не переконав. Відповідь йому була така:

«Ні, ми вже будемо жити тут, де жили і вмирали наші діди й прадіди»...

Не знати, чи не був той наш гість урядовим аґентом-пропагандистом. Якщо це так, то виходить, що страшний абсолютистичний, реакційний царський режим був незрівняно ліберальнішим від так званого робітничо-селянського большевицького режиму, що українські селянські родини, включно з малими дітьми, вивозив у той самий Сибір і викидав їх там у сніг...

Перед першою світовою війною російський імперський уряд вживав енергійних заходів до переселення селян з густо населених місцевостей за Урал. Я знаю, що не раз на сільських зборах приїжджі з Харкова урядовці ставили перед нашими селянами це питання, але безрезультатно. Не раз, чуючи скарги на малоземелля і бачучи засмучені обличчя батьків, я довгенько ще після візити згаданого «гостя» намагався намовити їх зважитись на переселення. Та... це було тоді, коли я уявляв собі, що Сибір — ось тут, у нас за селом...

Отак жилось великій частині наших селян «на нашій не своїй землі».

* 3 такими документами ходили покарані політичні «злочинці»: вони не мали права залишатись в одному населеному пункті довше як двадцять чотири години.

Хто такий Іван Піддубний: біографічна довідка

Читайте також: Липецькій громаді передали понад півтори тони гумдопомоги

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook