Ось я закінчую школу з новим «Похвальним листом». Але... що з того? Школа, справді, показала мені трошки світла, та він ось починає затьмарюватись під впливом життєвих обставин: дорогу до дальшої науки перегородили мені матеріальні злидні родини. І я змушений включатись у роботу в свойому убогому господарстві та поважніше братися за шевство.
Іноді, щоб заробити свіжу копійку, мене посилають на поденну роботу до заможніх господарів за поюнича на польових роботах тощо; часом я їздив своєю конячиною «в підводи». Хотіли мене віддати до міста в «мальчики», цебто зробити з мене кандидата на продавця (прикажчика) в якомусь торговельному підприємстві. Але, по-перше, для того треба було таке підприємство підшукати, а по-друге — мати ще й рекомендацію.
Мушу сказати, що до того діла я не дуже квапився вже хоча б тому, що не знав тієї «панської» (московської) мови в такій мірі, як то потрібно для роботи в, по суті, чужому мені місті й середовищі і не хотів бути там попихачем та посміховищем.
Отже, щодалі мене почав приковувати до себе шевський верстат. Вже я навчився латати чоботи, а далі міг уже самостійно й черевики (рід постолів) пошити. За яких пару років я міг би стати вже й сільським майстром — шевцем і не тільки полатайком.
Тим часом довгими зимовими вечорами, якщо в майстерні не було негайної роботи, я знову й знову брався до книжки, чим не раз змушував мою бідненьку матусю журитися та плакати над моєю долею...
Так проминув цілий рік. Аж ось одного разу навесні 1912 року заходить до мене мій добрий і дружній товариш Олекса Бондаренко), що тоді починав було працювати за писарчука у Волосному Правлінні. Він уже пару років їздив на вступні іспити до Харківської Середньої Хліборобської Школи (що біля слободи Деркачів), але не був прийнятий і не через малі успіхи, а тільки через великий конкурс: на 40 місць прибувало 200—300 кандидатів!
Олекса прочитав у «волості» повідомлення, що Харківська Повітова Земська Управа восени 1912 року відкриває в селі Одноробівці Золочівської волости — Нижчу Сільсько-господарсько-ремісничу Школу 1-го розряду, в якій діти селян Харківського повіту можуть мати повні стипендії.
Це було те, що могло проторувати мені дорогу в життя. І я з новою енергією засів за книжки.
4-го листопада я й гурток товаришів рушили до школи, що на віддалі п’ятидесяти верст від нашої слободи. Рушили пішки, бо залізниці ми тільки пересікали, а дорога була така грузька, що коні не могли б тягти по ній возів...
Хоч і з ваганням та сумом матуся моя поблагословила мене в далеку й невідому дорогу, дала мені у вузлику харчів і сорок п’ять копійок грошей, а, випроводжаючи, наказувала мені берегтись у житті лихих людей.
Знесилені й розбиті далекою й тяжкою дорогою ми, нарешті, доплентались до глухого, закинутого далеко від культурних центрів, села. Наступного дня, як нічого не було, стаємо до іспитів, а вже 7 листопада я був обрадуваний тим, що мене прийнято до школи і при тому на повну стипендію.
Попередні частини:
1. …люди вилазили з хат, мов ті кроти зі своїх нор…
2. ...пригадую нашу, вкриту соломою, дерев’яну хату...
3. …нас з найранішого дитинства починали привчати до праці…
4. …роботою, що межувала з розвагою, було пасіння коней…
5. …пригадую оповідання моєї матусі…
6. …лихо не любить ходити одинцем…
7. «Швець ходить без чобіт, а кравець — без штанів»
8. …отак жилось селянам «на нашій не своїй землі»…
9. …імперія систематично й уперто провадила русифікацію…
10. …в побуті селян зберігались залишки своєрідного матріархату…
11. …кулачні «бої» називались у нас «броварями»…
12. Різдвяні свята для нас мали особливий інтерес…
13. …найбільшою втіхою для душі були церковні свята…
14. …недалеко відійшли від предків, старших на ціле тисячоліття...
15. …найфантастичніші і найжахливіші речі можна було почути…
16. …громадські збори перетворювались на безладний базар…
17. …безрадісне життя штовхало селян у бік «горілочки»…
18. …християнству українських селян дуже нашкодила російська цареславна церква…
19. ...селяни жили під страхом учинків своїх ближніх...
20. ...додатковим джерелом прибутку було бакшарство...
21. …старшого з дітей залишали дома на господарстві…
22. …пізно вночі я напівсонний даю матусі справоздання про свій трудовий день…
23. …мене одного разу таки взяли до того Харкова…
24. …росія в тій війні зазнала ганебної поразки…
25. Щикотури й маляря — піднімайтесь на царя!
26. …неосвіченість народу і ненародність освіти…
27. …я не раз перечитував «Кобзаря»…
28. …закінчив четверту групу школи, коли «мені тринадцятий минало»…
29. ...український народ жив на становищі затурканих, заляканих «хахлів»...
30. «Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить»
31. …1911 року росія святкувала п’ятидесятиріччя звільнення селян з кріпацтва…
32. …все спрямоване на добро народу, перебувало під забороною…
Хто такий Іван Піддубний: біографічна довідка
Читайте також: У Липцях працюватимуть лікарі Global Care Force
Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook