«Вид з вікна. Нескучне»: картини в картині Зінаїди Серебрякової

Статтi | 08 листопада, 2023 у 19:41 | 404 | Автор: Антон Печерський

Написана восени 1910 року в Нескучному картина «Вид з вікна. Нескучне» — гра художниці з глядачем, який бачить на одному полотні кілька картин одночасно.

На картині — пейзаж, який художниця споглядає крізь вікно свого будинку. Ретельно прописана акцентовано блакитна рама створює враження обрамлення картини, зображеної на першому великому полотні.

Поєднання планів пейзажу та вікна, яке сприймається як картинна рама, створює враження глибини, подібної до добре відомого сучасному кіноглядачеві 3D-ефекту з його заглибленням у глядача в об’ємний простір плаского зображення.

Можна зауважити, що це звичне для живопису передання просторової, світлової та повітряної перспективи, однак для картини «Вид з вікна. Нескучне» ця перспектива подвійна — до вікна та за ним.

Перша з них коротка і близька — від глядача до віконних шибок. Друга ж довга й глибока — від ледь відчутного, майже не зауважуваного поглядом скла у віконницях до далекого небокраю за горбистими ланами.

Віконне скло ледь-ледь проглядається у двох найбільших шибках — світлотінь у поєднанні з легко-блакитно-білими тонами дозволяє глядачеві радше відчути й уявити, ніж побачити їх. І хто знає, чи не домальовує уява у лівій з них майже незриме віддзеркалення художниці з мольбертом.

Натомість у шибка кватирки й особливо верхня горизонтальна прямокутна шибка підкреслено брудні. Недбало протерта ганчіркою верхня шибка не лише виступає реалістичною деталлю картини, але й виконує непомітну на перший погляд роль уречевлення віконного скла двох нижніх великих вертикальних шибок.

Якби не цей бруд на склі вгорі картини відчути наявність скла в двох нижніх шибках було б складніше. Тож навіть якби все вікно було ретельно вимитим, верхню шибку слід було зобразити напівбрудною, щоб дозволити глядачеві зануритись в ілюзію реальності двох нижніх шибок.

Подібного ефекту можна було досягнути, примусово «забруднивши» й одну із великих вертикальних шибок, однак художниці слушно шкода жертвувати жодною із них. Обидві вони важливі, бо дозволяють передати дві частини пейзажу — безлюдну ліворуч і з пастухом та коровами праворуч.

Натомість верхня горизонтальна шибка сховає за своїм брудом хіба що осіннє блакитно-сірувате небо та голе віття дерев. Таким сумним пейзажем не шкода й пожертвувати, щоб на його тлі яскравішими барвами заграли дві нижні частини картини.
Чи, радше, дві окремі картини?

Бо ж попри те, що кожна з них відкривається на першому плані невеликим палісадником й однаково продовжується за парканом пасовищем і горбистим полем ген до горизонту, неважко не помітити, наскільки різними вони є.

Ліворуч — впритул до вікна — гілки дерев із ще завислими на них де-не-де останніми листочками, які ледь тримаються до першого сильного пориву вітру. Далі прямокутний ріг паркану, який ми бачимо з внутрішнього боку, задає напрям поглядові глядача, скеровуючи його до небокраю під певним кутом.

Якщо споглядати цей фрагмент, частину чи елемент картини окремо від вікна, погляд рухатиметься інакше, ніж якщо дивитися на неї у перспективі віконниці, зображеної під певним кутом. Так в межах однієї шибки народжуються дві окремі картини — художниця грає з глядачем. Можливо, сама того не бажаючи і не усвідомлюючи.

Така само і навіть ще глибша за кількістю можливих картин права велика вертикальна шибка. На ній ми бачимо утворений стовбурами двох дерев триптих. У його лівій частині зображено вже знайомі віття дрібних дерев або кущів, а у центральній та візуально меншій через викривлення перспективи правій частинах задумливий пастух неспішно жене двох корів по освітленому тьмяним сонцем випасові.

Ці три картини в одній так само всі разом і кожна окремо сприймаються по різному залежно від того враховуємо ми чи ігноруємо загальний контекст вікна з його заданою кутом зору художниці ближньою перспективою.

Нарешті, цілком самостійними окремішніми полотнами сприймаються також пейзажі у шибках кватирки та верхньої прямокутної горизонтальної віконниці.

Тож картин на картині Зінаїди Серебрякової «Вид з вікна. Нескучне» значно більше, ніж одна, причому далеко не всі з них згадані в цій замітці. Щоб зрозуміти це — придивіться уважніше до ближнього до глядача простору перед вікном. На ньому ви щонайменше зауважите тінь від мольберта.

Хоча, можливо, це лише моя уява.