...коли я викликаю в пам’яті образ Жені Лансере, то незмінно бачу його у залі будинку в Нескучному.
Він сидить у глибокому кріслі біля самого вікна і зайнятий оздобленням чергової статуетки, яку він обертає у своїй руці, постійно простягаючи до маленької запаленої скляної спиртовки металевий шпатель зі шматочками воску на ньому.
У нього, ще зовсім молодого чоловіка, на носі окуляри, та й увесь він, схудлий і зігнутий, із зовсім прозорими пальцями, здавався глибоким старим.
Працював він годинами без перерви, не випускаючи з рук чергової фігурки коня або людини.
Зрідка його кашель набував роздираючого характеру, і тоді Женя переривав роботу і прогулювався кілька хвилин по кімнаті, борючись щосили з новими нападами.
Й хіба не дивно, що та сама людина навіть цього останнього року свого життя відчувала себе днями настільки добре, що ходила купатися в студеній річці, що протікала неподалік їхнього маєтку, і могла здійснювати далекі об’їзди верхи своїх маєтків.
Наказавши підвести до ганку свою улюблену кобилу Кабарду, він, як і раніше, спритно схоплювався на неї і виїжджав за ворота з видом лихого черкеса.
На черкеса він взагалі був схожий тому, що незмінно й удома і в гостях носив напівсхідний костюм, рід піддьовки сірого кольору, яка застібається збоку, оксамитові шаровари та татарські чоботи.
Наїзником Є. А. Лансере був дивовижним. Він буквально зростався з конем, і від цього єднання людини з конем виникало враження кентавра…
Він і знав коня так, як ніхто. У найменших подробицях він знав як тіло його, його кістяк та його мускулатуру, так і всі його звички, саму душу коня.
Зате і кінь у його присутності ставав більш осмисленим і якимось наелектризованим.
Пристрастю до коня пояснюється і постійне повернення Лансере до кінських сюжетів.
Він чудово знав також і людську фігуру та без особливих зусиль, немов би на льоту, помічав кожну характерну особливість інших тварин: верблюдів, овець, кіз, однак найупевненіше почував себе, коли зображував коня, то самотнього, то в груповому поєднанні...
Його великі групи, на кшталт араба, який жене табун, або козаків біля водопою, можливо, зараз не зустріли б колишнього захоплення; адже обов'язковим для скульптора вважається тепер статична ясність та простота контурів.
Однак якщо колись ці вимоги будуть, як усі в сфері людських смаків, відкинуті, то я переконаний, що саме ці групи Лансере будуть вважатися своєрідними художніми чудесами.
Тоді буде зрозумілим те найважче завдання, яке ставив собі художник, і захоплення викликатиме те, з якою легкістю, з яким знанням та смаком це завдання було ним вирішене.
Лансере-батько ще чекає на свою справжню оцінку.
Джерело: Бенуа А. Мои воспоминания: В 5 кн. М., 1980. Кн. 1. Ч. 1.
Довідково: Євген Лансере (1848—1886) помер на тридцять восьмому році життя від сухот 23 березня (4 квітня) 1886 року у Нескучному, де і був похований. 4 квітня 1996 року з нагоди 110-річчя від дня смерті Євгена Лансере на символічній могилі скульптора в Нескучному встановлено металевий хрест й огорожу. Автор проєкту В. Я. Курило.
Попередні публікації рубрики #не_скучно_з_Серебряковою
…заснула, а коли прокинулася, то побачила, що Зінаїда Євгенівна її малює…
Серебрякова любила малювати селянок з Нескучного
«Зеленя восени» — найвідоміший нескучанський пейзаж Серебрякової
Як з лінії вогню у Нескучному врятували музей Зінаїди Серебрякової
Евакуйовано унікальні експонати музею Зінаїди Серебрякової у с. Нескучне
Читайте також: Ворог обстрілює населені пункти прикордоння Харківщини (відео)
Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook
