Липецькому козацькому роду Шабельників немає переводу! Продовження, частина 2

Такими словами починає свою надзвичайно цікаву історичну розвідку про рід Шабельників з Липців автор. Це вже друга надзвичайно цікава стаття з історії як одного липецького роду, так і Липців загалом.

До того ж, її проілюстровано унікальними фотографіями. Тож запрошуємо до читання*.

* Редакторське втручання в авторський текст було мінімальним — 

де-не-де виправлено одруки і доставлено відсутні (чи прибрано зайві) розділові знаки.

Перша розвідка з історії роду Шабельників: Липецькому козацькому роду Шабельників немає переводу!

Якщо на загальному рівні, памʼять зберігається зусиллями освіти, літератури, масової культури тощо. В той час як сімейна історія зображує історичні події та явища в більш наближеній перспективі, людській. 

Можливо, ця історія спонукатиме когось цікавитися історією свого роду, досліджувати та зберігати памʼять про нього.

Хочеться не втрачати віри.

Та вірити, що Липці будуть відбудовані та повернеться життя поколінь, які століттями жили та самовіддано працювали на цій землі.

Цей текст є продовженням попередньої статті, присвяченої історії роду Шабельників із Липців. Точніше, однієї з гілок роду.

На щастя, в результаті попередньої публікації відгукнулися нащадки по лінії Остапа Шабельника! Вони любʼязно надали мені велику кількість цінної інформації, та терпляче відповіли на безліч моїх запитань. За що я їм висловлюю безмірну та щиру подяку!

Тож, повернемось до козацького роду!

Як зазначалося у попередній публікації, мені було відомо про Кузьму Остаповича Шабельника – дідуся моєї бабусі та її зведеної сестри, Народної Артистки України – Ольги Кузьмівни Шабельник.Ймовірно, народився Кузьма у 1860—1870-ті роки, а помер у 1942 році.

Було відомо, що недалеко від Кузьми Остаповича проживали ще якісь Шабельники-родичі, але від кого саме вони походили, моя бабуся детально розповісти не могла.

Вона казала, що Кузьма Остапович жив на Пісках. В той час як вона вже народилася та проживала в районі, який називався Різдво.

Анастасія Трохимівна (дружина Максима Остаповича Шабельника)

В результаті нашого спілкування з нащадками Шабельників – пані Ларисою та пані Наталею – ми дізналися, що у Кузьми Остаповича був рідний брат на імʼя Максим!

Точний рік народження (та власне, і хто з братів був старший) поки невідомо.

Однак ми зʼясували, що дійсно хати братів стояли поруч.

Максим Остапович був чоловік кремезний, невисокий, любив пожартувати.Він був одружений на Анастасії Трохимівні (?–1938), дівоче прізвище якої поки невідоме.

В них було багато дітей: Михайло (1893–1984), Іван (1897– після 1950), Уляна (1900-1986), Яків (1904–1963), Ілля (1906–1962), Семен (1912–1972), Ольга та прийомна дочка Катерина (1914).

Помер Максим Остапович майже в той самий час, коли і Кузьма Остапович – у 1943 році.

Михайло Максимович (зліва) у часи Першої Світової Війни

Але, на відміну від Кузьми, у Максима, як ми бачимо, були майже одні сини. Найстарший – Михайло – користувався авторитетом в інших братів, був ковалем, мав пасіку, володів великим господарством, та взагалі був непересічною особистістю.

Судячи з усього, це записи про потрапляння в полон – Михайла Максимовича Шабельника

Якщо ці документи відповідають дійсності – то потрапив він у полон на території Білорусі

Він був призваний до армії та брав участь у Першій світовій війні. Потрапив у полон до німців, був ними вивезений до Німеччини, де проживав у якогось пана близько двох років.

Там Михайло досить добре вивчив німецьку мову.

Ще до війни Михайло Максимович оволодів ковальською справою, та працював за цим фахом в німецького пана також.

Михайло Максимович (сидить праворуч) у Німеччині під час Першої світової війни

Йому пропонували залишатися у Німеччині. Ба більше, той пан навіть хотів одружити Михайла Максимовича на своїй дочці. Але вже після більшовицького перевороту, Михайло повернувся до рідного села – Липців.

Тягнуло Михайла Максимовича додому не просто так... У Липцях проживала його кохана – Наталія Олексіївна Гармаш (1898-1993).

Коли вже Михайло повернувся до Липців, вони вирішили одружитися. Втім, Наталія походила із заможнішого роду – Гармашів. За переказами, її батько – Олексій Якович Гармаш – походив із роду Липецьких сотників. І він не хотів віддавати дочку за біднішого від них Михайла Шабельника.

Проте, коли Михайло прийшов до Гармашів просити видати дочку за нього, та Олексій Якович відмовив, Михайло (як людина з твердим та сильним характером) сказав:«Тоді все. Я більше сюди не прийду».

В цей момент Наталія Олексіївна заплакала та сльози дочки змусили батька піддатися.

Й у 1919 році Михайло та Наталія таки одружилися. З собою у нову сімʼю Наталія привезла швейну машинку Zinger, за допомогою якої вона відшила одяг усім родичам.Згодом у Михайла та Наталії народилися діти: Ганна (1922-2008), Іван (1926-1991), Зінаїда (1928-2010) та Валентина (1938).

Михайло Максимович Шабельник та Наталія Олексіївна Гармаш, 1920-ті рр.

В часи вже німецької окупації під час Другої світової всім було непереливки. Брати Михайла – Яків, Ілько та Іван були мобілізовані до «красной армії».

Самого Михайла записали до так званого винищувального батальйону (куди набирали людей, які не підлягали загальній мобілізації). Проте його батальйон через короткий час повернули, бо дорога вже була перерізана.Німці ганяли на примусові роботи копати, забирали їжу та брали у хатах собі те, що подобалося.

На момент 1940-х років хата Михайла Максимовича була вже більш сучасною та досить оздобленою порівняно із деякими іншими хатами. Тому німці облюбували їхнє житло, влаштували там штаб, а Шабельників виселили власне з їхньої хати. Родина була змушена піти жити до Сушків.

Верхній ряд: Катерина Максимівна (прийомна дочка Максима Остаповича),

Семен Максимович, Сергій (чоловік Уляни Максимівни), Уляна Максимівна, 

діти перед Уляною – донька Катерини – Зоя, онучка Михайла Максимовича – Лариса.

Нижній ряд: Ілько Максимович, Яків Максимович. 1950-ті рр.

Що допомогло та захистило сімʼю у певних моментах під час Другої Світової – знання німецької мови Михайлом Максимовичем. Він міг пояснити німцям та довести свою правоту або невинність, якщо виникали якісь звинувачення.

Був і такий кумедний епізод. Коли німці були у хаті Михайла, він був одягнений у гарну сорочку, яку пошила йому дружина. І німці між собою обговорювали ідею зняти цю сорочку з нього. Михайло те почув, та звернувся до німців німецькою: «Ну якщо німецькі солдати такі бідні – то я можу і сам зняти сорочку». Німці, звичайно, здивувалися та пожартували, мовляв, «ох і в такому далекому селі розмовляють по-нашому».

Під час евакуації дітей Михайла Максимовича з Липців до Воронезької області 1943 року стався ще один цікавий епізод.

Поки вони жили там, син Михайла – Іван – працював у кузні. Він отримав деякі навички від батька, коли допомагав йому. І сапки, які він робив в евакуації, були незвичними для тих країв. Тому набули неабиякої популярності.

А в сусідньому селі сапки такої ж форми виготовляв брат Михайла Максимовича – Семен, який трохи раніше евакуювався в тому ж напрямку. Ось так липчани вводили іновації на московщині. Знали б вони, що ті московити принесуть у Липці у 2022 році.

А взагалі, німці різні були. Так, звичайно, були ексцеси – і вбивства мирних жителів, і зґвалтування, і примусові роботи, і вивезення на роботи до Німеччини. Але принаймні, як можна судити зі спогадів дочки Михайла Максимовича Шабельника – Зінаїди, у Липцях під час Другої світової не було таких масштабів звірств по відношенню до мирного населення, як за нинішньої російської окупації по різних містах України.

І, наприклад, перед крайнім відступом гітлерівців, німецький солдат, який жив у Шабельників, віддав свою шинель дружині Михайла, щоб вона могла пошити одяг дитині (і воно дійсно знадобилося для цієї цілі).

Ще один цікавий штрих про німецьку окупацію зі спогадів Зінаїди Михайлівни. За її словами, вона та її подруга спеціально вдягали вишиванки та ходили так по селу у 1943 році. Вони так хотіли продемонструвати свій протест та позицію. Уявіть собі українця сьогодні в російській вже окупації, хто б не те що одягнув, а навіть десь там під вишнею закопав вишиванку. Що б з ним зробили росіяни…

Онуки Кузьми Остаповича Шабельника про німецьку окупацію теж згадують, що німці поселилися у хаті, забирали харчі. Але не було якихось там звірств та безчинств.

Жителі Липців у середині 20 століття, 

серед яких крайній правий – Яків Максимович Шабельник,

а ліворуч від нього чоловік з вусами, на задньому плані – Іван Максимович Шабельник

Взагалі, Михайло Максимович та Наталія Олексіївна були люди прості, втім вони багато читали, до них часто ходили за порадою сусіди та односельці. При тому, що пенсії були мізерні, але вони завжди мали грошей і якщо хтось просив зайняти, і на подарунки родичам.

В них була така життєва мудрість. Серед фраз, які часто казав Михайло Максимович: «Газета є, а правди нема». 

Доволі показово щодо сприйняття совєтських реалій та пропаганди.

Михайло Максимович Шабельник (~1980-ті роки) 

Наталія Олексіївна Шабельник (~1980-ті роки)

Також не можна не згадати, що Шабельники дуже гарно співали. Це підтверджує і моя бабуся (онучка Кузьми Остаповича Шабельника). Михайло Максимович був, так би мовити, диригентом, та керував хором своїх братів. Вони мали певний розподіл по тембрам та партіям.

І здавалось би, люди без професійсної освіти, але це вражало навіть професіоналів, які чули їх виконання у Липцях.

Співали такі пісні як «Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Ніч яка місячна», «Цвіте терен», «Всюди буйно квітне черемшина».

Порядок хат зліва-направо (~ сер. ХХ ст.): 

Михайло Максимович Шабельник, Ольга Вовк (за тією хатою невелика пустка), 

Іван Шабельник та його мати Параска, Семен Максимович Шабельник 

(напевне за деревом, це була колись хата Максима Остаповича Шабельника),

Кузьма Остапович Шабельник, Микола Шабельник (брат Івана, чия хата була поруч із Ольгою Вовк).

Навпроти хати Семена Шабельника був колодязь. Через дорогу від цих хат стояла ще якась хата. 

Дорога, яка спрямована на передній план йшла на Колупаївку (нині Слобожанське). 

Вдалечінь дорога поступово йшла на Шлях (центральну дорогу у Липцях)

Інша, майже містична історія, яка могла б стати сюжетом кіно або роману. Шабельники знайшли шаблю під стріхою. Довга, важка шабля з бронзовою ручкою. Це сталося, коли Михайло Максимович міняв у хаті соломʼяний дах на залізний.

Чи то шабля Остапа Шабельника, чи може навіть Данила Шабельника, який у 1732 році проживав вже у Липцях, напевне, ми ніколи не дізнаємося. Бо, так само, як якимось дивовижним чином знайшлася та шабля, так само чудодійно вона і зникла. Після знахідки її використовували для того, щоб рубати траву. І одного разу взявши з собою, шаблю загубили у лісі. 

Проте сам факт знахідки – дуже цікавий.

Воістину, «Козацькому роду нема переводу»…

Хата Михайла Максимовича Шабельника вже після заміни соломʼяної стріхи на залізну (1980-ті рр.)

Якщо у когось є якась інформація чи світлини, повʼязані з Кузьмою Остаповичем чи Максимом Остаповичем Шабельниками – був би дуже вдячний, якби цим поділилися зі мною. 

А втім, я дослідив з 1858 по 1732 роки всі існуючі гілки Шабельників у Липцях. 

Всі вони сходяться до одного пращура – Данила Яковича Шабельника. 

Про нього ми трохи розповімо наступного разу.

Читайте також:

Про роботу Липецької лікарні інформує Адміністрація закладу

В районі Глибокого росія кидає на убій підлітків

Сили оборони України контратакували під Глибоким

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook

Слідкуйте за ХАРКІВ Gromada Group у соціальних мережах:

?Телеграм   ?Фейсбук  ?Інстаграм