Коли почалася війна, вона прийшла до школи — директорка Лук'янцівського ліцею Наталія Кусік

Про педагогиню розповіли у серії матеріалів «Наші вчителі» від Відділу освіти Липецької сільської ради.

О 5 ранку 24 лютого над Лук’янцями стояв страшний рев. Небо над Борисівкою палало так, ніби кадри з фільму про зоряні війни раптом стали реальністю. Люди прокидалися від вибухів, телефонували рідним, хапали документи й не розуміли, що буде далі. А в Лук’янцівському ліцеї того ранку знову зібралася команда.

Ще напередодні ввечері вони проводили інтерактивну нараду, затрималися до восьмої вечора, обговорювали ідеї нового заходу, планували звичайний шкільний ранок 24 лютого. Ніхто не знав, що вже за кілька годин життя поділиться на «до» і «після».

Лук'янцівський ліцей до війни (Фото з Facebook сторінки закладу)

Та коли почалася війна — вони прийшли до школи. Бо там була людина, якій довіряли. Директорка Лук’янцівського ліцею - Наталія Миколаївна Кусік.

Для когось школа — це робота. Для неї — ціле життя.

Її історія почалася тут задовго до першого запису в трудовій книжці. Ще маленькою дівчинкою вона бігала коридорами нової школи у Лук’янцях, допомагала дорослим переносити речі для кабінетів, розкладала книжки, могла прийти у вихідний раніше за всіх і залишатися до вечора поруч із дорослими. Для когось це була просто школа-новобудова. Для неї — місце, де формувалася душа.

Потім були роки навчання. Відмінниця, активістка, донька директорки. Але без зверхності чи пихи. Навпаки — дуже скромна, уважна до інших, особливо до тих, кому була потрібна підтримка. Вона легко знаходила друзів, ніколи не створювала конфліктів і ще тоді вміла об’єднувати людей навколо себе.

Мабуть, любов до школи передалася їй у спадок. Її мама багато років працювала у ліцеї: була вчителькою, заступницею директорки, директоркою. Вкладала у школу душу - і ця любов стала частиною родинної історії.

Тому питання «ким бути?» для Наталії Миколаївни фактично не існувало. Після закінчення Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна вона повернулася до рідної школи. Хоча можна сказати - ніколи її не залишала. Навіть під час студентських років увесь вільний час проводила саме тут.

Спочатку працювала вчителькою, потім педагогом-організатором. І саме тоді особливо яскраво проявився її талант запалювати інших ідеями. Вона створювала свята, писала сценарії, складала вірші, організовувала заходи, після яких діти ще довго жили емоціями та спогадами. Учнівські команди під її керівництвом неодноразово перемагали в конкурсах, а сам ліцей завжди вирізнявся творчою атмосферою.

Але справжнє випробування прийшло з війною. У серпні 2022 року більшість родин із села роз’їхалися світом. Діти опинилися в Німеччині, Польщі, Чехії, Канаді, США та ще десятках різних куточків світу. Здавалося, зібрати всіх разом уже неможливо.

Та Наталія Миколаївна змогла. І вже 1 вересня 2022 року Лук’янцівський ліцей знову розпочав роботу. Для багатьох це й досі здається чимось неймовірним. Вона зуміла об’єднати учнів, учителів і батьків, навіть коли між ними були тисячі кілометрів. 

Саме тому її поважають не лише як директорку. Вона — людина, до якої йдуть за порадою. Людина, яка пам’ятає дні народження односельців, підтримує добрим словом, уміє вислухати й допомогти. Її дім завжди відкритий для гостей- учнів, випускників, батьків, друзів. Кажуть, вона ще й надзвичайно смачно готує, тому за її столом завжди тепло й людно.

А ще Наталія Миколаївна — вчителька, яка не просто викладає предмет, а вчить любити Україну. Її уроки історії захоплюють настільки, що навіть її син, навчаючись у шостому класі, слухаючи мамині заняття для старшокласників, уже орієнтується в темах 10–11 класів. Її учні успішно складають ЗНО та НМТ, але головне — вони виносять із уроків не лише знання, а й повагу до своєї країни та її історії.

Сьогодні Лук’янцівський ліцей живе активним життям. Попри війну. Попри втрати. Попри труднощі.

Бо є люди, які вміють тримати світло навіть у найтемніші часи.

І для багатьох саме такою людиною є Наталія Миколаївна Кусік — директорка, вчителька, наставниця, людина великого серця, яка все своє життя присвятила рідній школі, своїй громаді та Україні.

Попередні публікації рубрики «Наші вчителі»

«Вона зберігає дух видатного педагога»: директорка Щепкінського ліцею Любов Надточій

Учитель, який залишає слід у серці: Надія Кіпоренко зі Щепкінського ліцею

Покликання довжиною в життя: Валентина Коваль з Липецького ліцею імені П. В. Щепкіна

«Сучасна англійська мова та старовинна українська пісня»: передане у спадок покликання Людмили Капран

«Вона навчала дітей бачити красу»: Надія Павленко зі Слобожанського ліцею

Педагогічна константа Слобожанського ліцею: математикиня та засновниця традицій Віра Єна

«Вона — серце і душа усього колективу»: директорка лук’янцівської «Надії» Лариса Онопрієнко

Пам’ятає кожного свого вихованця: вчителька Слобожанського ліцею Лариса Каргопольцева

«Бережімо одне одного і не скупімося на добрі слова»: вчителька за покликанням Ольга Гажур

Під час окупації Липців навчала дітей української мови у себе вдома: педагог найвищого фахового рівня Ольга Істоцька

Берегиня пам’яті про Дмитра Яворницького — директорка чи вчителька Аліна Колесніченко

Вчителька, яка крокує в ногу з часом: педагогиня Глибоківського ліцею Олена Кубась

Математикиня та майстриня: вчителька Щепкінського ліцею Євгенія Бутенко розкриває різнобічні таланти

Читати також:

Фронт у Липецькій громаді: противник знову атакував в районі Тернової

Начальниця Липецької СВА Анна Биченко та перша заступниця голови Липецької сільради Олена Харченко відвідали конференцію у Києві

Комісія визначила переможця конкурсу на кращий герб і прапор Липецької громади — ім'я не повідомили

Ділянку окружної дороги від Екопарку до виїзду на Циркуни перекрито через удари ворожих БПЛа

Слідкуйте за ЛИПЦІ Gromada Group у соціальних мережах

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    

Viber-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Facebook-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group Instagram-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Х-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group  Threads ЛИПЦІ Gromada Group