Буде краще, треба лише дочекатися — Данііл Пуляєв

У теплі травневі дні, коли число днів російсько-української війни перевалило за 800, нашу Липецьку сільську територіальну громаду знищує ворог. За неї продовжують боротися наші захисники, намагаючись вигнати загарбників з тимчасово окупованих населених пунктів і не допустити прориву до Харкова.

Сьогодні особливо загострюється відчуття, що твоє серце назавжди залишилося там, на північному сході. Гугл-фото підступно ледь не щоранку нагадує про мирні часи, періодично «підсовуючи» чудові пейзажі Липців, Глибокого, Нескучного, Веселого, Стрілечої, Тернової, Слобожанського, Трав’янського і Муромського водосховищ, рідного дому, близьких, друзів, колег і дітей, які росли разом з моєю донькою, ходили до дитсадка, до Червоної школи і Слобожанського ліцею. Декого мені пощастило навчати.

Сьогодні, коли наша напруга здається безмежною, коли не вщухає біль за втраченим минулим життям, за сусідами і знайомими, за житлом і щонайбільше за власною бібліотекою, попри сум і сльози, ми продовжуємо працювати і боротися.

Багато хто з читачів сайту і каналу ЛИПЦІ Gromada Group слідкував за участю дев’ятикласника Слобожанського ліцею у Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, який за результатами, оголошеними вчора, посів почесне друге місце серед 22 учасників секції «Історичне краєзнавство», за балами незначною мірою поступившись лише учасникам з Кропивницького і Києва.

Одразу зазначу, що мені і Андрію Домановському як науковим керівникам було працювати цікаво. Що було легко, не скажу. Вражаюча як для 14–15 років пам’ять Данііла, його аналітичні здібності і вміння опрацьовувати значні за обсягом книги і газетні матеріали, безумовно, переконували нас у вірному виборі і давали підстави на перших етапах сподіватися хоча б на третє місце в обласному турі. 

З іншого боку, давалися взнаки складності багатогодинних зумів, перебування в різних областях України, відсутність доступу до бібліотек і архівів, обмеженість лише цифровими джерелами, постійна напруга, безмежна зайнятість, а також необхідність працювати не лише з текстом роботи, а й з матеріалом курсу історії України 10–11 класів для того, щоб бути «в темі» проєктів інших конкурсантів і уміти ставити питання на захисті. Неочікуване перше місце в обласному турі замість очікуваного полегшення відкрило необхідність подальшої масштабної роботи над дослідженням. Утім в нас все вийшло.

І сьогодні я презентую складне, дещо нервове інтерв’ю з переможцем, який розповідає про те, чому у Липецькій громаді необхідно продовжувати вивчення Голодомору 1932–1933 років, продовжувати попри війну і біль, що навряд чи має шанси притупитися.

Прим.: мої питання позначені курсивом, відповіді Данііла — ініціалами "Д. П."

Зруйнована ворогом будівля Слобожанського ліцею / Фото: Харківська ОВА

Від подій Голодомору-геноциду українського народу 1932—1933 років нас відділяє вже понад 90 років. Чому такі дослідження важливі сьогодні?

Д. П.: Вивчати Голодомор-геноцид зараз вкрай важливо, оскільки це не просто збереження пам’яті про ті жахливі події, а і акценти на його організаторах, виконавцях і тих, хто страждав від голоду, зазнавав конфіскацій продовольства і розкуркулення. Матеріали газети «Колгоспник» унаочнюють локальний вимір цих подій саме у колишньому Липецькому районі, до якого входили нинішня Липецька і частково Циркунівська громади, містить згадки про безліч осіб, які проживали у цьому регіоні. Навіть як яскравий зразок пропагандистської офіційної преси, «Колгоспник» не в змозі повною мірою приховати страждання селян від дій радянської влади.

Газета «Колгоспник» як джерело інформації з історії Липецького району: чого варто від неї очікувати? 

Про що вона розповідає, про що мовчить та чому і як саме це робить?

Д. П.: «Колгоспник» – це місцева районна газета, тому таких зразків якісної пропаганди, як центральні газети, вона не містить. Від неї можна очікувати лише непрямі згадки про голод і постійні акценти тому, що селяни мусять здавати хліб державі. Газета пронизана темами хлібозаготівель і посівної кампанії, власне їхнє висвітлення і є основним призначенням і завданням «Колгоспника». Також помітно, що преса ігнорує питання голоду, жодним чином про нього не повідомляючи і, більше того, не маючи на це права.

Я знаю Данііла ще з дитинства, це хлопчик, який завжди відрізнявся від інших своєю цікавістю до усього, що його оточувало. Кожне незрозуміле слово або навіть цілий вираз він наколи не залишав поза увагою, зазвичай шукав роз’яснення. Якщо його цікавить щось конкретне, то він, як правило, досліджує це без зупину, поки не буде задоволений собою. 

 

Його жага до знань є надзвичайною, навіть у складних умовах першого року війни він знаходив можливість вчитися самотужки. Недавно Данііл навіть самостійно навчився грі на двох музичних інструментах, що знову-таки доводить його жагу до пізнання нового. І круті результати у конкурсі МАН є тому підтвердження. 

 

Я бажаю йому впевнено крокувати до поставлених цілей, ще більше перемагати і мріяти, — Оксана Дріль, класний керівник, вчитель біології, основ здоров’я і трудового навчання Слобожанського ліцею.

Чи цікаво було читати місцевим мешканцям газету «Колгоспник»?

Які припущення щодо цього можна зробити?

Д. П.: На мою думку, пересічному селянину й місцевому мешканцю Липецького району читати цю газету не було цікаво. Вона у кожному випуску підіймає тему хлібозаготівель, повторюючи одне і те саме. Статті іншого характеру, зокрема щодо медицини, освіти, розваг, зустрічаються вкрай рідко. Стиль викладу інформації також важко назвати професійним й захоплюючим.    

Чого ти чекав від дослідження і чи справдились ці очікування?   

А чи виявилося щось неочікуваним?

Д. П.: Я чекав від газети «Колгоспник» більше статей іншого спрямування, на кшталт спорту, освіти, культурних заходів, оскільки вважав, що преса мала прагнути «розрядити» населення і намагатися повністю приховати голод. Однак переважна більшість статей була все ж про сільгоспроботи, у тому числі трапляються згадки про зрізання недозрілих колосків, відкопування ям, що свідчить на користь фактів голодування селян.

Особисто для мене виявилися неочікуваними згадки про зрізання недозрілих колосків жита і відображення у газеті випадків, що це ніби роблять саботажники і куркулі, яких газета називає ворогами радянської влади. Про цих так званих «ворогів», «куркулів», «зривників планів» зустрічаються доволі цинічні й негативно емоційні статті.

Під час написання однієї з перших в його житті наукових робіт, Данііл переконливо засвідчив, що може стати в майбутньому справжнім науковцем-дослідником. Ініціативність та самостійність він органічно поєднує з уважним ставленням до порад і побажань керівників, зауважень критиків та опонентів. 

 

Наукова праця – це завжди на 90 % ретельність та відповідальність, і на 10 % оригінальні питання до джерел, гіпотези й оптимальні методи дослідження, які дозволяють отримати нове наукове знання. 

 

У Данііла поєднання цих складників є близьким до ідеального. 

 

Сподіваюся, він продовжить свій науковий шлях, маючи для цього відповідні можливості, бо бажання в нього точно є. Можливо, він не обере шлях історика, але досвід, здобутий під час написання наукової роботи у межах конкурсу МАН з краєзнавства, точно стане йому в нагоді, яку б сферу наукових досліджень він не обрав. 

 

У добру путь, Данііле! Бажаю після закінчення школи обрати улюблений фах і здобути вищу освіту в мирній Україні! — науковий керівник, кандидат історичних наук, доцент, Андрій Домановський.

 Чи знайшов ти під час дослідження якусь інформацію про предків своєї сім’ї, інших родичів, сусідів чи знайомих?

Д. П.: На жаль, про свою родину я не знайшов жодної інформації у газеті «Колгоспник», так само як і про знайомих та близьких. Утім, варто наголосити, що «Колгоспник» подає безліч відомостей про місцевих мешканців чи то у негативному, чи у позитивному ключі, тому багато хто може знайти згадки про своїх рідних у матеріалах газети.

Щодо самого захисту, чи було страшно і надто нервово?

Д. П.: Для мене було доволі складно морально підготуватися до захисту в Києві, я дійсно нервував і хвилювався. Самі конференції пройшли доволі спокійно й приємно для мене, хоча деякі питання, що ставили мені конкурсанти, були складні і цікаві.

Розумний і талановитий, старанний і кмітливий, всебічно розвинений, відповідальний і порядний, вишуканий і інтелігентний, одним словом — непересічна особистість. Бажаю яскравих звершень,  творчого натхнення, здійснення мрій і справжнього наукового прориву. Хай щастить! — Заступник директора з НВР Слобожанського ліцею, вчитель математики Віра Єна:

 

Майже четвертий рік поспіль з незначними перервами триває дистанційне навчання, у тому числі в умовах війни, частої відсутності світла, зв'язку тощо. 

Чи є для тебе у ньому, окрім безлічі викликів, якась користь?

Д. П.: Насправді, навіть попри таку вимушену ситуацію, користь є: у мене з’явилося більше часу для читання книжок, вивчення матеріалів, котрі мене цікавлять. Тому варто вчитися бачити щось позитивне у найгіршому.     

Мої колеги проводили дослідження, які демонструють, що апатія, небажання навчатися і невміння «бачити світло» хоча б у віддаленій перспективі достатньо поширені серед студентів перших курсів університету. Яка твоя думка?

Д. П.: Я прекрасно можу зрозуміти таких студентів, котрі втрачають інтерес і «не вміють бачити світло»: вони можуть бути втомленими і, як і ми всі, відчувати стрес, коли опускаються руки будь-що робити через нагальні обставини. Проте, «бачити це саме світло», бажання розвиватися — це основа життя. 

У цьому можна легко пересвідчитися, прочитавши «Фауста», динамічні книжки Жуля Верна з вічним оптимізмом його головних героїв, що, попри все, доходять до своєї мети, яскравий твір Вольтера «Кандід, або Оптимізм» тощо. Літературні твори нерідко дають нам надзвичайно мудрі, слушні поради, які варто брати до уваги у життєвих ситуаціях.

Даня уже з першого року навчання показав себе дуже старанним та відповідальним учнем. Йому подобалось все. Він складав казки, оповідання, писав вірші, вивчав мови, розв’язував задачі. 

 

Та ще залюбки відвідував спортивну секцію з баскетболу, грав за команду класу. Брав участь майже у всіх олімпіадах з навчальних предметів, де показував гарні результати. 

 

Він має добрі стосунки з однокласниками, вчителями, завжди ввічливий, уважний до кожного. Він незвичайний, особливий! Він гордість нашого ліцею.

 

А побажати мені хочеться подальших успіхів. Хай завжди тобі, Даня, все вдається. Міцного здоров’я. Нехай твоя допитливість, старанність принесуть тобі в подальшому житті радість нових відкриттів і бажання пізнавати світ далі. Нехай щастить! — Директор Слобожанського ліцею, вчитель хімії Лариса Каргопольцева.

Безперечно, безглуздо запитувати тебе чи ти сумуєш за минулими довоєнними роками з огляду на нинішню війну у критичну ситуацію у громаді. 

Все ж таки, що можеш сказати на завершення розмови?

Д. П.: Передусім своєю перемогою я, безперечно, завдячую своїм науковим керівникам, які протягом всього цього часу підтримували мене, вірили в мою перемогу та допомагали з самою роботою. Я щиро дякую вам і Домановському Андрію Миколайовичу. Також хочу висловити вдячність всім своїм вчителям за підтримку й особливо моєму класному керівникові Дріль Оксані Сергіївні.

На завершення я б хотів сказати, що дуже сумую за рідними Липцями та природою, яка оточувала мене там. Війна дала можливість переосмислити свої цінності та ідеї, розплющити очі на те, про що ми замислювалися раніше надто мало або взагалі не звертали увагу. 

Ситуація в нашій громаді дійсно складна і страшна, сказати банальне «тримаємося» — не сказати нічого. Можна процитувати у цьому випадку Оскара Вайлда з «Vita Nuova»: «І з темних вод минулого страждання явилась чистим сяєвом краса!». Колись і до нас зійде краса, треба лише дочекатися.

P. S. Цілком погоджуючись з Даніілом, бажаю йому щиро вірити у найкраще, перемагати і не втрачати кращих особистих якостей. А ми з колегами будемо підтримувати і допомагати.

Читайте також:

Учень Слобожанського ліцею серед переможців Всеукраїнського конкурсу

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook