Стояли самі печі й димарі, а людей не було

Свідчення про Голодомор на Харківщині Волкова Олексія Григоровича 1926 року народження, уродженця міста Харкова.

1933 р. наша сім ’я жила на вул. В’ятській, 6 (Рашкіна дача) в Харкові. Двір наш тильним боком виходив на вул. Малиновського. На її перехресті з вулицею Люсинською в 2-поверховому будинку влітку 1933р. був комерційний хлібний магазин. Добре пам’ятаю страшні черги за цим хлібом. Набираючи в чайник води, я обходив цю чергу, продаючи тим, хто у ній стояв, склянку питва за 2-3-5 коп.

Зі слів старших, черга доходила до 500 чол. Стояли там в основному чоловіки в личаках і домотканих сіряках — страшні, пухлі. Біля входу до магазину весь час виникали бійки, там наводили порядок «ударники».

Вранці, коли я приходив до магазину, кілька разів бачив під будинком, де він розміщувався, трупи людей, які так і не дочекалися хліба.

Померлих від голоду, а часто й ще живих, прибирали вночі і вранці, але робити цього не встигали. Одного разу я своїми очима бачив серед білого дня на вулиці В’ятській (недалеко від водоймища) мертвого пухлого чоловіка під парканом. Видно, лежав він там давно, бо навколо трупа кружляли мухи.

Якось із старшими дітьми ми пішли на Кирило-Мефодіївське кладовище (зараз це парк Артема), щоб нарвати вишень. Однак жодної ягідки не знайшли, бо все було обірвано. Ми спіймали там кілька ящірок, посадили їх у банки з-під консервів, накрили скельцями і так несли додому.

Проходячи повз вулицю, де тепер універмаг «Харків» та дріжджовий завод, побачили кількох чоловіків, пухлих і неголених, які стояли навколішки. Один із них спитав: «Дітки, що ви несете?» — «Ящірок», — пояснили ми. — «Дайте мені! Я їх з’їм!» — заволав чоловік. Ми перелякалися і втекли.

На Кінному ринку, у тому місці, де до війни стояла дерев’яна «Чайна» (я там був з кимось із дорослих), бачив хлопчика років 8-9, дуже худого, напівживого. Перехожі подавали йому шматочки хліба, а одна жінка намагалася напоїти молоком із пляшки. Чи допомогли вони йому?

1934 р., перед тим, як іти до школи (тоді навчатися починали з 8-літнього віку), батьки відправили мене до родичів у село Липці. Пам’ятаю, коли проїжджали села Циркуни, Борщову, Тишки, то бачив зруйновані хати, надвірні споруди. Стояли самі печі й димарі, а людей не було. Щось схоже бачив потім, під час війни на передовій, після відступу німців.

Чув від старших, що під час колективізації з 2 тисяч так званих куркулів, яких ешелоном везли з Харкова до Хабаровська, доїхали до місця висилки лише 300 чоловік. Решта — або замерзла, або померла з голоду.

Це страшно, і прощати злочини нікому не можна.

Джерело: Столиця відчаю. Голодомор 1932–1933 рр. на Харківщині вустами очевидців. Свідчення, коментарі / Упор.: Т. Поліщук. Асоціація дослідників голодоморів в Україні. – Х.: Видання часопису "Березіль”, 2006. – С. 52—53.

Читайте також: «Олександр» (Липці) зіграв з «Your Best Holiday» (відео)

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook