Шиферу майже не стало в двох під’їздах, причому у крайньому ситуація була найгіршою, оскільки там були майже вщент розбиті дерев’яні крокви і зруйнована бетонна плита перекриття. Вікна з одного боку будинку також були вибиті.
Дощі, яких ще пару років тому у нас в селі з нетерпінням чекали, чи то через глобальне потепління, чи то через бойові дії, з літа 2022 р. стали звичним явищем і заливали наш будинок регулярно і нещадно.
Батьки чоловіка залишалися в селі і намагалися збирати в нашій квартирі воду, підставляти ємності, відсувати в найпроблемніших місцях меблі. Для людей похилого віку це фізично важко. До того ж, вільно пересуватися селом під час окупації було небезпечно.
Про те, щоб організувати хоча б тимчасове накриття даху, не могло бути й мови. В селі не залишилося відносно молодих людей, які мали навички висотних робіт.
Та навіть якби вони і були, то не було будівельних матеріалів. Виїзд на Харків був неможливий до середини вересня, активні бойові дії продовжувалися, зв’язку майже не було.
Тому батьки просто вибирали і виносили воду, якої було не відро і не два, а десятки.
Село звільнили 12 вересня. Стало легше, але ненабагато. З’явився зв’язок і можливість щось передати рідним, які там перебували. Небезпека обстрілів зберігалася, проїзд обмежували військові, тривали стабілізаційні заходи.
В громаді була сформована сільська військова адміністрація, яка стала отримувати Харківської обласної військової адміністрації та благодійних фондів будівельні матеріали.
З доступних в селі будівельних матеріалів восени з’явилися тенти з тарпауліну. Їх у сільській раді мав отримати хтось із тих, хто перебував у селі. Тенти на наш під’їзд отримав батько чоловіка і на частину сусіднього, де ще зберіглася основа, на що їх кріпити, отримала сусідка.
Далі більше: треба бригаду робітників.
Як голова ОСББ спочатку я дійсно сподівалася, що вдасться накрити два під’їзди будинку. Я написала три звернення (до Липецької СВА, Харківської РВА і Харківської ОВА) з проханням допомогти з бригадою, яка виконає роботи з облаштування тимчасового накриття.
Відповіді я отримала невтішні. ХОВА традиційно відправило листа на ХРВА, ХРВА на Липецьку СВА. Перший заступник начальника Харківської районної військової адміністрації телефоном пояснив, що сільська рада надати може тільки тенти, а ремонтних бригад немає, оскільки немає комунальних підприємств.
Крім того, село перебуває під постійною загрозою обстрілів з боку російських окупантів, тож організувати роботу з накриття даху неможливо. Тенти, які нам запропонували отримати на місці в Липцях, вже на той час були надійшли. В оплаті роботи бригади влада мені також відмовила чи то через відсутність самих коштів, чи то через відсутність механізму їх виділення.
В ОСББ після 24 лютого 2022 року, зрозуміло, що квартплату не збирали, а «запасу» не було, тому що квартплата була зібрана на кілька місяців наперед і вкладена у заміну вікон у під’їздах.
А тим часом була осінь, йшли дощі і наближалася зима. Потрібно було шукати бригаду робітників, готових узятися до роботи.
Місцевих з нашого села не знайшлося, бо робота складна і небезпечна. В Telegram-групах радили бригади з сусідньої громади, але далеко не всі робітники мали змогу отримати перепустку в Липці…
Нарешті, бригада з сусідньої громади знайшлася. Добре, що вже був Інтернет і мобільний зв’язок, комунікували ми з Романом швидко і легко. Також на моє прохання приїжджала поліція і ДСНС для обстеження місця влучання і площі навколо будинку. Телефоном мене запевнили, що небезпеки для працівників немає.
Проблемою традиційно стали гроші. Бригада, яка працює під загрозою реальних обстрілів і на страшному холоді (бо всі ці організаційні моменти затяглися, на жаль, до кінця листопада), не може оцінювати свою роботу дешево. І не повинна цього робити, бо будь-яка робота потребує справедливої оплати. Тим більше, коли конкурентів фактично немає.
Роботу виконали швидко і організовано, за кілька днів впоралися, дивом не потрапили під обстріл зовсім неподалік будинку.
Скільки така робота має коштувати? – ясно, що дорого.
З господарями загалом шістьох квартир під ділянкою даху, де зберіглися крокви, вдалося зв’язатися. Найбільше в плані оплати за роботу «пощастило» моїй родині, бо сусід знизу заявив, що поки що не бачить сенсу займатися цим і витрачати кошти, навряд чи буде повертатися і т. п.
Але кошти ми знайшли, а також трохи врятував ситуацію інший сусід, який сплатив більше, ніж мав.
Традиційні для ОСББ «терки» між сусідами. Без них не обійшлося і цього разу. Не знаходячись на місці, складно організовувати такі роботи.
Мені і моїм найближчим сусідам допомагали мої родичі, приїжджала сусідка, яка також отримувала тенти і передавала гроші.
Найпроблемніший крайній під’їзд, в частину якого було пряме влучання, досі стоїть не накритий, попри те, що більшість його мешканців перебувають в Україні, можуть приїхати і організувати такі роботи.
Так, це складно і дуже дорого, тому що на додачу до знищеного шиферу, там відсутня основа.
Сподіваюся, що значною мірою мені вдалося відповісти на «зауваження» про те, що «осбб і сільська рада нічого не роблять».
Бажаю всім перемоги і вірю у відновлення села.
* * *
Редакція може не поділяти думок авторів текстів, опублікованих у межах блогового проєкту #жорстка_липецька_терка
Читайте також: Циркунівська громада: робота офіційного сайту і регулярні звіти
Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group
Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook
