Чому у сільраді «нічого не роблять»?

Насправді заголовок, зображення і лід цього тексту маніпулятивні. Бо далі про Липецьку сільраду не буде ані слова.

Хоча чому? Там все достоту буде саме про Липецьку сільраду, бо Липецька сільрада і владна система довкола Липців були (і багато в чому є) облаштованими достоту так само. Та і мешканці громади мало чим відрізняються.

Просто читаючи текст, робіть поправку на добре відомі вам реалії Липецької громади до широкомасштабного нападу російської федерації на Україну. Власне, це підготовчий текст до того, щоб почати потроху писати про те, що і як відбувалось у Липецькій сільській територіальній громаді від моменту її створення (і навіть трохи раніше) і до 24 лютого 2022 року.

Дуже багато цікавого відбувалось, і зав'язане все те було в дуже тугий клубок політичних, бізнесових, кримінальних, військових тощо чинників.

* * *

Отже, це історія Анни Геращенко, яка у 2015–2019 роках була головою Введенської селищної ради, опублікована на texty.org.ua

* * *

— Які були очікування людей від голови?

— Нам складно було порозумітися. Я від народження говорила російською. Українською розмовляла в інтернатах, де нею говорили нянечки. Не хотілося повертатися у російське середовище. Але навіть коли говорила російською, місцеві мене слабо розуміли. Казали — складні фрази.

Людям потрібне щось просте. Як лозунги Леніна. Люди хотіли неможливого — повернення вкладів Союзу. У селищній раді була команда старих людей.

На голову балотувалася колишня секретарка сільради. Я перемогла тільки тому, що її суд зняв з виборів, адже вона паралельно обиралася до райради від Опозиційного блоку, а балотуватися на дві посади – порушення законодавства. Частина її людей звільнилася, коли дізналася про мою перемогу.

Мене чекала повна відсутність інформації. Або її приховували. Архівом була кімната, завалена купою паперів. Папери неоцифровані. Знайти документи попередніх сесій, на підставі яких треба було працювати, — нереально.

Ще проблема — відсутність кваліфікованих кадрів. Пішов комп’ютерник Валєра, бухгалтерка не вміла користуватися комп’ютером і навіть нарахувати людям зарплату. Паспортистка з’являлась раз на тиждень: видавала довідки на підставі того, що просто знала людей. А я під тим ставлю підпис!

Не було землевпорядника, тямущого бухгалтера, не було юриста. Секретарку, яку зняли з виборів, ми залишили, бо вона була єдиним носієм інституційної пам'яті.

— Якщо головування завідомо було самогубством, навіщо було за нього боротися?

— Мети було дві — показати нову якість влади. Української влади. І все ті ж екологічні проєкти. Питанням номер один стало запровадити централізований вивіз сміття, щоб не допустити екологічної катастрофи. Я була налаштована на результат. Не мала наміру відсиджуватися на нарадах, вислуховувати непродуктивні розмови. Я не пасувала до бюрократичної системи.

На щастя, почалася реформа децентралізації, насамперед фінансової. У місцеві бюджети пішли податки. У 2017 році почали отримувати ренту від газовидобувної діяльності на території сіл.

До того часу не було списків вулиць, обліку населення та платників податків, відомостей про власників землі. Я поступово організовувала команду. Приходили професійні люди або активісти, які проявили себе при попередніх проєктах у цих селах і готові були навчатися. Навчалися разом.

Завідувачка амбулаторії, та, що мала український прапор, пропонувала на посади своїх знайомих. Але це були люди не вмотивовані працювати на громаду і не готові розвиватися та вчитися. Тож я не стала з ними працювати. Це дуже образило мою колишню союзницю і вона стала затятим ворогом. Виявилося, що люди під українським прапором можуть мати різні мотиви.

— Позитивні результати головування були?

— Показати результат мені було критично важливим. Я розуміла, що моя команда не протримається каденцію. Часи важкі, люди озлоблені. Перекриті кордони. Люди не могли возити свої огірки в Росію. Голова – проукраїнська, підтримувала Порошенка, після обрання я вступила до партії "Блок Петра Порошенка". Ми працювали в умовах війни.

— Що заважало більше: політика чи бюрократія?

— Дуже сильно заважала бюрократія. З’їдала 90 відсотків часу. Проєкти, які починалися, тягнулися практично на волонтерських засадах. Волонтерські знайомства знову дуже знадобилися.

— Тож Анна Геращенко — проєкт сам у собі?

— А що було робити? Ми зверталися до волонтерів. Перше, що попросили, — комп’ютери. Туалету, води в селищній раді не було. Руки мили з баклажок, помиї виносили за сільраду. З даху капало. В селах не було простої інфраструктури. Вулиці темні, розбиті дороги, будинку культури нема. Нестача кадрів. Плюс дуже важка зима 2015 року. Через десять днів після виборів випав сніг, і я зрозуміла, що нема чим дороги чистити. Відсутність техніки — дуже важливе питання в селі. І це спричиняє залежність сільських голів від агрохолдингів, які працюють на території.

Поступово з’явилася структура команди, наводили лад в інформації, оцифровували її. Святом було, коли видали першу діджітал-довідку.

Селищна рада мала три робочі кімнати. У решті панував безлад. Ми своїми силами зробили ремонти, створили культурний центр. У селищній раді запрацювали гуртки: бокс, танці, робототехніка, дитяча кімната. Лагідна українізація! Приїжджали українські колективи та волонтери. Ми прагнули показати Україну класною, перетягти людей на свій бік.

Провели освітлення. Дороги закривали не ямковим ремонтом. Найбільш зруйновані частини ремонтували. Волонтери, мої знайомі з давніх часів, приїздили і проводили тренінги та семінари в школах і в сільраді. Розповідали, чому не можна палити траву, чому важливе біорізноманіття, про права дітей і як їх відстоювати, як створювати проєкти для своєї громади.

Створили власне комунальне підприємство: організували регулярний вивіз сміття. І згодом навіть отримали сміттєвоз! Це було неймовірно. Села такого рівня не отримували сміттєвози. Сміття не просто вивозилося на полігон — сортувалося. Робітники КП та волонтери сортували.

Наша команда — це 11 осіб плюс комунальне підприємство. Переважно жінки з вищою освітою, які в селі не могли знайти роботу. Ми розуміли, що людям у селі нема себе куди подіти.

Хотілося створити громадський простір, доброзичливий для усіх. Грошей в бюджеті було катастрофічно мало. Ми працювали як центр впровадження нестандартних ініціатив. Розповідали, що волонтерство — це круто, що віддавати волонтерству час — нормально.

Водночас ми впроваджували і непопулярні рішення: забороняли людям викидати сміття в лісі, палити листя та стерню, складати перед дворами на вулиці гілки та будівельне сміття, створили чітку систему моніторингу та штрафування порушників правил благоустрою.

— І попри все, знову Нідерланди?

— Це найскладніше питання. Мене вибивали з посади весь час. Погрозами, бойкотами, цькуванням. Я написала заяву про відставку в грудні 2019 року, не добувши до кінця строку 9 місяців. На той час сесії були заблоковані повністю, стояло питання про неприйняття бюджету на 2020 рік, що негативним чином впливало на життєдіяльність громади у всіх сферах.

Проти нас утворилася коаліція в місцевій раді. Вона складалася як з депутатів із проросійськими настроями, так і тих, хто виражав інтереси місцевих впливових людей. Вони зуміли залучити юридичну підтримку від відомого чугуївського адвоката (серед іншого він прогримів на всю країну зі своїм позовом проти заборони російських соцмереж, але були й інші подібні) та фізичну підтримку від благодійного фонду “Славянє” і боксерського клубу “Скіф” із Чугуєва.

Ці люди регулярно приїздили до нас на сесії, блокували або зривали їх.

Одного разу під час громадських слухань у селищній раді навіть побили моїх батьків. Ми написали заяву в поліцію, суд тривав два роки, але кривдника не покарали. Чугуївський адвокат-правозахисник обрав тактику затягування процесу, декілька разів змінювалися адвокати, останнім в суді звинуваченого захищав адвокат, відомий тим, що відстоював сторону медсестри з Чугуєва, котра била харківського євромайданівця на східцях метро.

По суті, у цієї коаліції була одна вимога — щоб я пішла з посади. Чому — сказати не можу. Але ця група їздила і по інших громадах та теж блокувала сесії, домагалася відставок місцевих голів, навіть тих, які обіймали посади вже давно. Можливо, це пов'язано із тим, що на Чугуївщині розробляються газові родовища, але наші ради не мають впливу на видачу дозволів. Інша можлива причина — стратегічне розташування району, він лежить на шляху зі Слов'янська до Харкова, тут військова частина і пункт очистки води для Харкова. Та однозначної відповіді у мене немає.

А ми ж ухвалювали не приватні інтереси Геращенко, а питання розвитку громади. Треба прийняти на баланс сміттєвоз, а кворуму нема. Депутатка, яка живе на темній вулиці, чомусь проти освітлення. Таких прикладів безліч.

Останній рік зриви сесій набули драматичного характеру. Додалися судові процеси. Депутати, які не приходили на сесії, ходили у суд, щоб опротестувати вже прийняті рішення. Чи це мало означати, що знову вимкнемо освітлення вулиць? Віддамо сміттєвоз? Позриваємо асфальт? Зрозуміло стало, що це політичне замовлення.

Суди вимагали грошей і юридичного супроводу, й звідкись гроші у позивачів були. В селі працювали юристи Чугуївської правозахисної організації, які викривали «корупцію» Геращенко. Без суду звинувачуючи мене, що суперечить принципам прав людини.

Контрольні органи постійно перевіряли мою діяльність на корупційну складову. Нічого не знаходили. Але активісти писали нові скарги.

Було, що один депутат, з тих, що боровся із корупцією, не подав вчасно свою податкову декларацію. Суд виніс рішення, що винна я, бо начебто саме я мусила попередити депутата. Депутат про це написав у фб, не пояснюючи деталей: просто “Геращенко осудили за корупцію”.

— Ви були членом керівної на той час партії БПП. Вона вас захищала?

— Тоді БПП на Харківщині очолювала Юлія Світлична, я інформувала про наші проблеми, нам допомагали з усіма проєктами (той-таки сміттєвоз, ремонт даху школи, дороги). На жаль, особистого захисту від системної блокади своєї роботи я не отримала. До нас приїздила СБУ, вислухали нас, але нічим не допомогли. Ми були сам на сам з фізично дужою і юридично підкованою групою тиску, що приїздила з інших міст.

— Головування стало поразкою?

— Я не вважаю мій відхід поразкою. Знала, що так станеться. Стикнулися різні ментальні площини. Я йшла на вибори не для кар’єри, а заради проєктів. Пропрацювала чотири роки, і кожен день був чудом виживання. І втіхою, що я ще один день можу прокладати стежку, якою потім підуть інші.

Проєкти запрацювали. І, що приємно, живуть досі.

Ситуація з бойкотами дійшла до того, що під загрозою стало ухвалення бюджету на наступний рік. Мене обклали різними засіданнями в судах і штрафами. Прихід до влади Зеленського став ударом. Якщо вже говорити про поразку, то саме це було поразкою.

До всього в мене почалися проблеми зі здоровʼям через постійний стрес. Повертатися в Україну не було моральних сил.

Читайте також: Липецький район 90 років тому: 22 липня 1933 року

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Сторінка ЛИПЦІ Gromada Group у соцмережі Facebook