«Нас не випускали, ми були в окупації»

Цього разу це історія 63-річної мешканки села Липці Валентини Вікторівни.

Важливо зазначати, що це інтерв'ю - одне з численних свідчень того, що під час окупації (з 24 лютого 2022 року до визволення 11 вересня 2022 року) російські загарбники послідовно блокували можливість виїзду місцевих мешканців Липецької громади на підконтрольну Україні територію, змушуючи їх до виїзду до російської федерації.

Дата запису інтерв'ю - 31 жовтня 2022 року.

* * *

Пряма мова:

В Липцах, когда тут начало все бахкать и когда дом трясся - так это вообще ужас был. Взрывы были такой силы, что тут все тряслось.

Мы сначала были под русскими - русские не выпускали. Ну, в россию можно было уехать, но в россию я не хотела ехать. А в Украину я не могла приехать - нас не выпускали, мы были в оккупации.

Все мои родственники были на время начала войны в Харькове. Они все уехали.

Маме 82 года, она живет в Австрии. Сестра живет в Германии в Дюссельдорфе. Племянница с тремя детьми живет в Мюнхене. Так что кто мог - тот уехал. А мы не могли.

Мы живем без света. С 24 февраля (2022 року - ред.) абсолютно нет электричества. Абсолютно нет связи - связь появилась совсем недавно. И все это время мы жили еще и без газа - газ появился буквально недели две назад. А без света мы до сих пор.

Дают гуманитарную помощь, потому что магазины у нас все побитые, ничего не работает, потому что все разбито. Абсолютно все.

Вот война. Тут не просто был шок. Тут вообще шок.

Психологические трудности у нас, по-моему, и не закончились.

У нас до сих пор бабахкает, до сих пор стреляют. Так что психологические трудности я уже даже не верю - закончатся они или нет.

Что бабахкает, где бабахкает - мы не знаем. Но взрывы идут.

Так и живем. Боимся, но живем.

Я пенсионерка, мне 63 года. Я живу на пенсию.

Муж работал, но сейчас он, естественно, без работы.

Что потом будет, после войны, мы не знаем. И выживем ли мы - не знаем.

Хотя бы квартиру отремонтировать ту, что побили. Но не знаю, как, и не знаю - за что.

Хочется, чтоб быстрее, а вот там уж - я не знаю.

Ни радио у нас нету, ни интернета, ни телевизора - ничего. Мы живем так - по сарафанном радио, кто что скажет.

* * *

Читайте також першу публікацію з серії «Голоси Мирних» від ЛИПЦІ Gromada Group - історію зоозахисника, волонтера і блогера Михайла Лермонтова, який до початку широкомасштабного нападу російської федерації утримував у Липцях притулок для тварин "Пушистая общага".

Джерело: «Нас не випускали, ми були в окупації»

Довідково: Музей «Голоси Мирних» — найбільша у світі колекція історій мирних, постраждалих від війни Росії проти України.

Місія Музею: Збирати, організовувати та ділитися історіями мирних жителів України для кращого розуміння життя в умовах військових дій заради кращого майбутнього.

Завдання Музею

• Бути найбільшим у світі архівом історій Мирних, постраждалих від воєнних дій в Україні
• Створити достовірне джерело інформації про життя Мирних в умовах війни, яку розповіли з перших уст
• Стати унікальним психотерапевтичним проєктом, який сприятиме психологічному благополуччю та ментальному здоров'ю українців, які пережили травму війни, розповідаючи свої історії