Цей текст написано не для бійців Збройних сил України чи тероборони - їм у цьому плані значно простіше, бо вони чинять опір рашистам зі зброєю в руках.
Так само він і не для цивільних громадян України на вільній українській території - у них багатий вибір для діяльності - від допомоги ЗСУ і волонтерства до проставляння вподобань у соцмережах і просування таким чином правильної інформації у тренди.
Цей текст - для тих цивільних громадян України, які перебувають у тимчасово окупованих російськими загарбниками селах і містечках України.
І розпочати його слід з відповіді на типове (і цілком справедливе!) питання, яке виникає, щойно починаєш говорити з людьми про спротив в екстремальних умовах війни: "Я що, маю з вилами проти танка йти? Вони ж мене зразу розстріляють!"
Наведене питання спричинене тим, що у нас чомусь уявлять спротив винятково як запеклу боротьбу зі зброєю в руках чи, щонайменше, як мужні страждання і навіть героїчну загибель за спробу демонстративно і публічно заявити про свою позицію.
Натомість рух опору окупантам, особливо з боку цивільних громадян України, беззбройних і непідготовлених у воєнному плані мирних мешканців окупованої території, з цілком зрозумілих причин може мати і повинен мати зовсім інші форми і прояви.
Йдеться про прості кроки, реалізація яких не пов'язана із жодним ризиком для життя, здоров'я чи безпеки. Як власної, так і родичів, друзів, сусідів і колег.
Найпростіше, що можна і необхідно робити - вижити і допомогти вижити іншими мирним мешканцям. Бо вижити - вже означає зробити найголовніший крок до перемогти.
Наступний важливий момент - не дати ворогу перемогти вас зсередини, переконати вас у тому, що ворожа перемога неминуча, а ваша поразка - лише справа часу.
Потрібно чинити внутрішній опір, не погоджуватися з окупантами у власній свідомості, навіть роблячи вигляд, що ви до них лояльні. Це вже важчий крок, ніж просте фізичне виживання, бо проти вас працюватиме вся навколишня реальність, в якій ви бачите озброєних автоматами і безкарних чужоземців, яких ніхто не може зупинити просто тут і зараз, у місці вашого безпосереднього перебування.
Однак важким цей крок є лише психологічно, бо фізично вам за нього нічого не загрожує. Вас навіть неможливо викрити у вашому спротиві - якщо притиснуть і почнуть вимагати демонстрації лояльності, то її цілком можна продемонструвати, скрутивши в кишені дулю і плюнувши потім услід тому окупантові, який вимагав від вас виправдати його напад на український народ.
Звичайно, проявляти підтримку загарбників слід лише за прямої загрози життю, в інших ситуація кислої пики, чи, як кажуть тінейджери, "покерфейсу" буде цілком достатньо.
Чинити внутрішній спротив, не погоджуватися з окупацією і не вірити загарбникам - це вкрай важливо. Здається, це абсолютно непомітно і на перший погляд навіть безглуздо, однак це саме той крок, який допомагає зберегти себе, власний здоровий глузд і свою психіку. Зрештою, саме з цього починаються всі інші види спротиву.
Коли ви зробите вибір на користь внутрішнього спротиву, то вам стане значно легше здійснити наступні кроки - підтримати інших у їхньому виборі на користь опору окупантам.
Якщо вам вдасться побачити і показати свій спротив однодумцям - родичам, друзям - то ви побачите, що ви не одні, ви не сам на сам у своєму виборі шляху опору окупантам. Вас багато. Так ви підтримаєте інших і водночас отримаєте потужний заряд підтримки від одновірців - тих, хто вірить у те саме, що і ви самі.
Підтримувати інших у їхньому спротиві окупантам - це третій важливий крок непомітного ворогові, але вкрай важливого руху опору проти загарбників. Навіть якщо ви точно можете довіряти лише кільком найближчим друзям - це вже дуже важливо.
Далі ж, якщо ви готові ризикувати, можна вже робити й інші речі - від простих і малопомітних до більш вагомих. Однак - пам'ятайте це! - ніхто не засудить вас, якщо ви цього робити не будете через безпосередню, а часом пряму і невідворотну загрозу з боку окупантів.
Можна говорити на вулиці українською мовою, а не переходити на російську, щойно виходиш з дому.
Можна непомітно вкрасти причеплений до стовпа російський триколор і спалити його за городами, де цього ніхто не побачить.
Можна намалювати десь жовто-блакитний стяг, щоб його бачили інші й надихалися тим, що вони тут не самі у своєму внутрішньому виборі боротьби за Україну і проти окупантів.
Здається, це просто дивні дрібниці. Але це вкрай важливі і необхідні дрібниці, кожна з яких є тією соломиною, яка ламає хребет верблюдові загарбницької армії російських окупантів.
Наступні, більш небезпечні кроки, можна робити лише у разі, коли ви впевнені, що вас неможливо викрити або якщо готові поставити під загрозу власне і своїх рідних життя та здоров'я. І тому ніхто не має права засуджувати будь-кого, хто на такі кроки не наважився.
Тож якщо ви можете спілкуватися зі своїми рідними, близькими, друзями, сусідами, колегами, які перебувають на окупованих територіях - кажіть їм про внутрішній спротив. Підтримуйте їх.
Чинити внутрішній спротив цілком безпечно - окупанти не можуть його виявити і покарати за нього. Однак саме таким чином громадяни України повсюдно допомагають одні одним на тимчасово окупованих територіях, саме таким чином український народ спроможний зберегти себе.
Тримаймося!
Слава українському народу!
Слава Україні!
Читайте також: Українські військові успішно знищили ворожу бронетехніку на Харківщині
Телеграм-канал "ЛИПЦІ.Gromada.group"
Сторінка "ЛИПЦІ.Gromada.group" у соцмережі Facebook
Повідомляйте нам новини за електронною адресою: lyptsi.gromada.group@gmail.com
