Життя сіл Липецької та Циркунівської громад під окупацією

Олександра Чуйко 22.04.2022 у 07:37 1 138

У цьому матеріалі редакція узагальнила основну інформацію, зібрану впродовж останнього місяця у відкритих джерелах і частково отриману від місцевих мешканців тимчасово окупованих російськими загарбниками населених пунктів Липецької та Циркунівської сільських територіальних громад.

Життя сіл Липецької та Циркунівської громад під окупацією

Напавши на Україну і захопивши у перші дні війни чимало мирних українських сіл і містечок, загарбницька російська армія позбавила громадян України, які вимушено опинились на тимчасово окупованій території найнеобхідніших базових для підтримання життя речей.

Місцеві мешканці дехто і подекуди відразу, дехто і подекуди трохи згодом опинялись перед перспективою голодної і холодної смерті (у березні, коли морози сягали мінус 20 за Цельсієм). Окупанти позбавили мирних мешканців можливості купити чи отримати життєво необхідні ліки, знищили постачання електроенергії, підірвали вишки мобільних операторів і почали глушити доступні сигнали з тих вишок, які уціліли на вільній території України.

Мешканці окупованих сіл Липецької та Циркунівської громад неодноразово повідомляли про те, що вони зазнають переслідувань за спроби скористатися мобільним телефоном. Сім-карти чи телефонні апарати конфісковували, а з "порушником" у кращому разі проводили жорстку бесіду, нерідко супроводжувану ударами автоматних прикладів по ребрах.

Більше того, місцевим мешканцям заборонили навіть слухати радіо, шукали і конфісковували радіоприймачі. До сьогодні суворо обмежено час пересування вулицями рідних сіл, йти кудись дозволяється тільки пов'язавши на руку білу або червону (у цьому інформація місцевих мешканців різниться) пов'язку на рукав.

За щастя вважається, коли у когось збереглося постачання газу, бо це є далеко не у всіх і не повсюдно. Під час суворих березневих морозів саме наявність газопостачання дозволила багатьом людям не померти у своїх домівках від переохолодження. Для збереження газопостачання колосальну роботу виконували місцеві газовики, які ризикуючи власним життям в умовах бойових дій і під прицілами автоматів окупантів підтримували хоч якусь працездатність газотранспортної мережі.

Про мужню працю газовиків, так само як про дії рятувальників ДСНС, які гасили пожежі будинків мирних мешканців і рятували людей, лікарів, які до останнього намагалися лікувати своїх пацієнтів та багатьох інших громадян України слід ще буде написати окремо.

Створивши своїм нападом нестерпні для життя умови, поставивши мирних громадян України на межу виживання, окупанти цинічно назвали це "сложившейся ситуацией". По селах розклеювали оголошення, які починались словами: "В сложившейся ситуации власть контролируется российскими военными. Данная власть просит соблюдать следующие требования..."

Так і хочеться спитати - а як же "сложилась" ситуація, в якій владу почали "контролировать российские военные"? Не називати агресію агресію, напад нападом, війну війною, окупацію окупацією - фірмовий стиль російських окупантів. Правильно б слід було починати оголошення зовсім іншими словами: "В оккупированных российскими войсками населенных пунктах Украины власть захвачена российскими военными".

І що це за "требования", які окупаційна влада "просит" соблюдать? У виконанні прохання можна відмовити, однак чи є можливість відмовитись виконувати вимоги, коли на тебе, беззбройного, націлений авомат російського окупанта?

Цікаво, що оголошення були рукописними - знищивши електропостачання, загарбники позбавили навіть себе змоги роздрукувати текст на принтері. Натомість вони змусили переписувати текст від руки місцевих мешканок, які мали добрий почерк.

В оголошеннях йшлося про те, що влада загарбників неспроможна забезпечити медичне обслуговування місцевих мирних мешканців і покладає всю відповідальність за охорону здоров'я на них самих. "В тяжелых случах" хворих обіцяли вивозити до Бєлгорода. Такі випадки справді відомі, однак вдавались до них окупанти винятково тоді, коли людина перебували на межі смерті.

Також в оголошеннях було сказано про встановлення комендантської години, яка охоплювала світлу частину доби (з 6 ранку до 18.00 вечора). Право пересування населеним пунктом було можливим лише з пов'язкою (білою або червоною - інформація різниться) на видному місці одягу, про сувору заборону користування мобільним зв'язком, записувати відео чи фотографувати будь-що на території окупованих сіл. Окремо окупанти забороняли використовувати будь-яку українську символіку, її вимагали прибрати, сховати або навіть знищити (інформація респондетів щодо цього різниться).

У будь-який момент місцевого мешканця міг перевірити патруль загарбників. У кращому разі вимагали показати паспорт з місцевою реєстрацією. У гіршому могли обшукати, затримати. Чоловіків неодноразово роздягали, шукаючи на тілі якісь татуювання, які могли б підтвердити участь у бойових діях або приналежність до "националистических батальйонов и террористических, экстремистских нацистских организаций" тощо.

Особливо жорстким було полювання російських загарбників за учасниками АТО / ООС, прикордонниками, поліцейськими. Якщо їх не вдавалось захопити відразу, а їхні домівки виявлись зачиненими, окупанти вибивали вікна і двері, громили помешкання, забирали звідти все, що вважали за потрібне.

Сусідам брехали, що вдома у "атошників" були знайдені сотні гранат, десятки кілограмів вибухівки, десятки одиниць вогнепальної та холодної зброї, націоналістична, нацистська чи фашистська символіка, "трофеи с Донбасса" і таке інше. При цьому нічого з цього російські окупанти не показували, а самі місцеві мешканці, які спілкувались з сусідами до війни, ходили до них у гості, ніколи нічого переліченого у їхніх помешканнях не помічали.

На пекло окупанти перетворювали життя близьких і навіть далеких родичів українських військових, яких не вдавалось знайти. З обшуками до них приходили по кільканадцять разів, погрожували, громили помешкання. За окремими повідомленнями, декого навіть виводили на розстріл.

Частина громадян України з тимчасово окупованих сіл була захоплена у полон й незаконно утримувалась чи до сьогодні утримується окупантами. Частину з них вивезли на територію країни-агресора і подальша їхня доля невідома. Частина зазнавала знущань в ув'язненні, після чого їх буцімто відпустили додому. Частина місцевих мирних мешканців зникла безвісти, їхня доля невідома ані найближчим родичам, ні сусідам.

Окупанти поширюють попагандистські друковані метеріали, в яких виправдовують агресію РФ проти суверенної України та її народу, а також поширюють брехливу інформацію про ЗСУ, Президента України, український уряд тощо. Йдеться у таких матеріалах також про те, що загарбники буцімто звільнили місцевих мешканців від "кровавого режима Зеленского", їм скасовуються усі борги за комунальні послуги, а у майбутньому ціна за газ буде такою, як у Росії, дозволяється не сплачувати отримані раніше у банках кредити тощо.

Слід розуміти, що поширювана брехлива пропаганда може бути дієвою, оскільки громадяни України на окупованих територіях майже повністю відрізані від українського і світового інформаційного поля. Громадяни України під окупацією змушені демонструвати повну лояльність до встановленого окупаційного режиму, а на вимогу російських загарбників мусять навіть заявляти про те, що підтримують окупантів. На жаль, під загрозою розправи аж до катувань і фізичної страти декому доводилось робити і таке.

Таким є життя на тимчасово окупованих загарбницькою армію Росії територіях.

Ми свідомо уникали у тексті згадки зайвих подробиць і деталей, які б могли наразити на додаткову небезпеку громадян України, які перебувають у тимчасово окупованих селах. Також не згадано у ньому про низку інших аспектів життя громадян України у тимчасово окупованих селах. Про частину з них можна буде написати трохи згодом, про деякі - лише після звільнення захоплених загарбниками населених пунктів і, щонайголовніше, громадян України.

Читайте також: Як "гради" били по Харкову з території Циркунівської громади (відео)


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини