«Житло — це ж не відсоток уцілілих стін»: родина з Борової, у будинок якої влучив КАБ, мусить довести державі, що дому більше немає

Олена пояснює, чому навіть відео з дрона може виявитися недостатнім доказом руйнування і як, на її думку, варто допомогти власникам житла на прифронтових територіях. 

Публікуємо текст зі сторінки на Facebook із дозволу авторки.

На цьому відео — мій рідний дім. Будинок, у якому я виросла і який належить моїй мамі. Він у Боровій Ізюмського району Харківської області — у зоні активних бойових дій. Рівно місяць тому, 16 серпня, в нього прицільно влучив російський КАБ.

А тепер головне: ми з мамою маємо довести державі, що цей будинок зруйнований. Бо, як виявляється, це зовсім не очевидно.

Було би справедливо, щоб мама отримала можливість купити собі будинок в іншій області і пожити на старості у власній хаті. Втрата всього майна і рідного селища; шостий рік в статусі ВПО у Києві, десятки військових, яким дав прихисток наш рідний дім, — недостатні аргументи для того, аби отримати право на сертифікат для придбання житла в іншому регіоні.

Бо те, як має бути, і як воно є, дуже відрізняється. І навряд люди в Києві чи інших регіонах розуміють, з чим стикаються жителі прифронтових територій, житло яких зруйноване через бойові дії.

Тому маю розказати. Бо це не лише моя історія. Таких історій — тисячі.

Пожежу гасили сусіди

Про влучання ми дізналися від односельців, які передали цю новину іншим людям, а ті — нам. Попри обстріли та відсутність світла, газу і зв’язку, в сусідніх з нашим будинках все ще живуть люди. Саме вони гасили пожежу, що від нашого двору поширювалася на їхні домівки. Пожежні машини, швидкі, поліція сюди не приїжджають вже давно.

Завдяки моєму допису у Facebook кілька друзів моїх знайомих змогли дістатися туди і зробити фото дому з різних ракурсів. Величезне вам спасибі! Окрема подяка пілотам, які зняли для мене будинок за точними координатами. Так з’явилося це відео.

Після першого шоку, сліз і розмов з такими ж, як ми, звернулися до поліції, отримали номер кримінального провадження, подали через «Дію» повідомлення про знищене майно, додали фото. Минув місяць. Статус незмінний — «на розгляді».

Бо далі суцільний юридичний квест з купою колізій.

Пошкоджений чи зруйнований

Дистанційне обстеження таких будинків в Україні для місцевих комісій дозволене. Комісія може використовувати фото, відео з дронів, супутникові знімки (які вона замовляє і які треба чекати кілька місяців). Але того, що бачимо ми всі на цьому відео, може бути недостатньо, щоб юридично визнати дім зруйнованим.

За чинною Методикою Мінрегіону № 144 II категорія — це коли 41–80% пошкоджень, і такий дім підлягає «капітальному ремонту або реконструкції».

А III категорія — на 81–100%: зруйнований об’єкт, непридатний для використання, який втратив економічну цінність.

Як порахувати ці відсотки? Тобто будинок може бути без даху, з частково зруйнованими стінами і пошкодженими конструкціями — і все одно юридично залишатися «пошкодженим», а не «зруйнованим». А виплату ти можеш отримати, лише якщо він визнаний «зруйнованим».

Комісія тут не винна. Вона зв’язана чинними правилами.

Експертиза за власний кошт

Якщо за фото та відео не ясно, чи достатньо підстав встановити III категорію, потрібне детальне технічне обстеження сертифікованим фахівцем. Він має встановити стан несучих конструкцій, стійкість будинку, можливість його експлуатації та відновлення.

Теоретично таке обстеження може замовити громада.

Практично — у громадах на лінії бойових дій тисячі таких будинків. Звідки в місцевих бюджетів гроші на тисячі індивідуальних експертиз?

Тому фактично це стає проблемою власника.

Знайди експерта, заплати. А потім якимось чином організуй фізичне обстеження будинку в місці, звідки держава евакуювала цивільних. Бо експерт за законом має саме виїхати. У Боровій і навколишніх селах — КАБи, FPV-дрони, постійні обстріли, нема комунікацій. Комісія не може туди їхати, бо це небезпечно. А експерт як має туди потрапити?

Валіза без ручки

Але є ще більша проблема.

Припустімо, експерт встановить, що частину конструкцій теоретично можна відновити. Ну, наприклад, фундамент же лишився? (Мій батько був гарним будівельником.) Значить, на ньому колись щось можна збудувати, — хтось скаже нам.

Для кого? Моя мама не може повернутися у свій будинок. Бо в селі неможливо жити.

І навіть якщо завтра закінчиться війна, масштаби мінування та руйнування інфраструктури означають, що нормальне життя повернеться в такі місця через десяток років — в кращому випадку.

А будинок продовжує існувати в документах. Як валіза без ручки.

Жити — неможливо. Продати — неможливо. Відремонтувати — неможливо. Повернутися — неможливо. Отримати компенсацію — майже неможливо, бо юридично будинок може виявитися недостатньо зруйнованим.

І це не проблема окремої нашої родини. Це проблема величезної кількості людей із прифронтових територій, які роками живуть як ВПО, орендують квартири, живуть у родичів, в гуртожитках, починають життя з нуля — але формально мають «житло».

Без даху, без частини стін, зі зруйнованими газогонами, лініями електропередач, під КАБами та дронами на оптоволокні. Там, звідки держава сама наказала їм евакуюватися.

Я орендую мамі квартиру в Києві. А що робити людям, які не мають дітей, здатних роками оплачувати їм оренду? Що робити родині, для якої цей будинок був усім її майном? Скільки років люди мають винаймати чуже житло, чекаючи, поки їхній власний будинок стане достатньо зруйнованим за документами?

Два рішення

Бачу щонайменше два рішення, про які часто говорять на цих стражденних територіях.

Перше. Дозволити сертифікованим експертам повноцінне дистанційне технічне обстеження там, де фізичний доступ небезпечний або неможливий: за матеріалами БПЛА, фото, відео та іншими доказами.

Якщо комісія може працювати дистанційно, експерт теж повинен мати чіткий законний механізм це робити.

Друге. Потрібен окремий статус для територій, які через тривалі бойові дії, мінування та знищення інфраструктури фактично непридатні для проживання.

Для власників житла на таких територіях має бути окремий механізм: можливість відмовитися від цього майна на користь держави чи громади й отримати компенсацію для придбання житла в безпечнішому регіоні.

Бо житло — це ж не відсоток уцілілих стін, а місце, де людина може жити.

І тепер прошу про допомогу.

Якщо ви проходили через подібну ситуацію — напишіть, як вам вдалося визнати будинок зруйнованим? Чи замовляли ви технічне обстеження? Як його проводили, якщо будинок знаходиться в зоні бойових дій?

І особливо прошу: якщо маєте контакти порядних сертифікованих експертів, які займаються технічним обстеженням зруйнованого війною житла, дайте мені, будь ласка, контакти.

Буду вдячна за поширення. Цю проблему треба вирішувати. Таких будинків, як мій, — тисячі. І за кожним із них — люди, які фактично втратили дім, але ще мають довести державі, що його більше немає.

Від редакції. Відгукнутися на прохання Олени Коноплі й поділитися досвідом або контактами сертифікованих експертів можна на її сторінці у Facebook.

Читайте також:

За рік у шкільній мережі Липецької громади стало на 29 учнів менше: на 2026 2027 рік у трьох ліцеях затвердили 648 учнів

88 маломобільних людей із Липецької громади отримали підгузки від благодійного фонду «Мирне небо Харкова»

Від 73 працівників до 33: як війна скоротила колектив Липецького ЦПМД

Слідкуйте за ЛИПЦІ Gromada Group у соціальних мережах

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    

Viber-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Facebook-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group Instagram-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Х-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group  Threads ЛИПЦІ Gromada Group

Слідкуйте за ЛИПЦІ Gromada Group у соціальних мережах

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    

Viber-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Facebook-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group Instagram-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Х-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group  Threads ЛИПЦІ Gromada Group