«У мене батько з Глибокого — хотілося захистити свою домівку»: боєць «Хартії» розповів про свій бойовий шлях

«Не хотіли мене відпускати — мати, бабуся переймалися, казали: «Нащо тобі туди їхати? Тобі і тут непогано». Але в мене батько з Глибокого — воно зараз окуповане, хотілося захистити свою домівку і щоб Глибоке повернулося до України», — каже він.

Про свій бойовий шлях «Сєша» розповів у проєкті «Особовий склад», який реалізовують хартійські фотограф Роман Пашковський і журналіст Дмитро Кузубов.

Разом з історіями кількох інших бійців з позивними «Механік», «Боцман», «Соловій» і «Брут» її опублікувало медіа NV.

Пряма мова:

Чому такий позивний? Мене так у школі кликали. І якось прижилося вже.

Я ізраїльтянин, народився в Харкові. У мене дві освіти: бакалаврат інформаційних систем зв’язку в ХАІ, та незакінчена магістратура — історичний факультет ХНУ ім. В.Н. Каразіна. У 2019 році виїжджав на декілька місяців до Польщі на студентську практику до Вроцлавського політеху. Паралельно з навчанням був оператором на заводі; також працював вчителем історії.

Після початку повномасштабної війни у 2022-му я незаконно перетнув кордон зі Словаччиною і поїхав до Ізраїлю. Жив у Хайфі. Більшість часу працював у військовій компанії, що підписала контракт з ЦАХАЛом, навколо Гази військові палатки розбирав.

У 2024-му я повернувся в Україну. В Ізраїлі познайомився з приятелем, ми переписувалися в інтернеті, й мова зайшла про службу в українській армії. І він пише, що пішов би воювати за 50 тисяч доларів на місяць. А я йому: «Друже, тобі навіть якщо підеш найманцем у Blackwater [американська ПВК], більше ніж 15 тис. ніхто не заплатить». І він такий: «А ти б за скільки пішов воювати?» Ну і кажу: «Ти мені оплачуєш проїзд до Харкова, і я йду в ТЦК».

Родина вся в Ізраїлі зараз. Не хотіли мене відпускати — мати, бабуся переймалися, казали: «Нащо тобі туди їхати? Тобі і тут непогано». Але в мене батько з Глибокого — воно зараз окуповане, хотілося захистити свою домівку і щоб Глибоке повернулося до України.

Тож приятель оплатив мені квиток Тель-Авів — Краків, ми там погуляли, поспілкувалися, потім ще дав мені грошей на дорогу до Харкова.

Десь тиждень у Харкові я гуляв із друзями — давно ж не бачилися — і пішов у ТЦК. Але там мені сказали, що по «Оберігу» я вже приписаний до Хустського ТЦК. Я у 2022-му зі всією сім'єю — на той момент дівчиною, сестрою, мамою, бабусею — приїхав на Закарпаття і там у ТЦК ходив добровольцем: тоді там не взяли за віком, але приписали. І мені кажуть: «Усі свої справи з приписним вирішуйте в Хусті». А в мене вже грошей не було поїхати туди.

Рік я сидів кукував в Україні, поки на мене не вийшли опера за подвійне громадянство, бо я за ізраїльським паспортом повернувся в Україну, щоб не питали за перетин кордону у 2022-му. Я їм розповідаю свою історію, вони спочатку посміялися, потім кажуть: «Що ти з себе дурня корчиш?» Розглядали версію, що я агент ФСБ, Моссада, зробили опис моїх електронних пристроїв, заходили до мене в будинок, перевіряли на поліграфі… І нічого не знайшли.

Врешті навесні 2025-го на мене через цих людей виходить рекрутер «Хартії» і каже: «Ми почули твої історії, нам таке сподобалося, не хочеш до нас?» І я погодився. Не шкодую, мені тут подобається.

Я пілотую НРК, тут усі пілотують. Зазвичай удень ми всі працюємо: хтось збирає, розбирає, налагоджує дрони, хтось робить електрику, хтось прошиває дрони. А ввечері всі їдемо на місії.

Спочатку я був єдиним програмістом тут, деякий досвід в мене вже був, але, звісно, не з НРК. Мене навчав програміст з іншого батальйону: навчання йшло важко, десь три тижні я його постійно відволікав від праці, щоб він мені допомагав, але згодом розібрався. Врешті до нас стали приходити інші програмісти, мені подобається і їх навчати — керувати тут ніким я не можу, бо солдат, але мені до вподоби злагоджена робота.

З побратимами у нас дружні стосунки, можемо, звісно, підколоти один одного. Це ж армія — без цього нікуди. Найстресовіше, мабуть, — це коли привозять нові дрони, їх треба налаштовувати, і ти буквально працюєш 24/7.

Взагалі-то інтернет, комп’ютер — це «діти війни». Тобто їх спочатку використовували у воєнних цілях, і потім вже вони прижилися на цивілці. Мені здається, що як в армії, так і в цивільному житті в подальшому застосування НРК буде поширюватися, і кількісно, і якісно.

Звісно, думав про цивільне життя. Думаю, що готовий як поїхати з України, так і залишитися — дивлячись, які пропозиції будуть. Може, тут замаячить суперська кар'єра програміста НРК і не захочеться нікуди їхати. Тобто якщо тут пропозиція буде краще, ніж в Ізраїлі, то залишуся.

Я б не сказав, що сильно змінився за час служби, але, мабуть, став більш зібраним. Взагалі у мене з цим жах був. Звісно, я досі не настільки зібраний, як би хотілося моєму командиру, але працюю над цим.

Читати також:

«Шкода» для Липецької громади: що відповіли в адміністрації на запит щодо публічної інформації про закупівлю

Доступ до публічної інформації: на сайті Липецької громади інформують

Коли настрій міцніший за будь-який мороз: «Робокопи» поділились зимовими світлинами

Слідкуйте за ЛИПЦІ Gromada Group у соціальних мережах

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    

Viber-канал ЛИПЦІ Gromada Group   WhatsApp-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Facebook-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group Instagram-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Х-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group