Поблизу Глибокого у серпні 2024-го: як воювали українські захисники з 92 бригади

Історію подвигу захисника України опублікували сторінці бригади.

Пряма мова:

Спекотного серпня 2024-го ми з побратимами тримали позицію у районі села Глибоке на Харківщині. Так склалося, що протягом доби ворог нещадно обстрілював нашу посадку, а згодом пішов на штурм.

Неочікувано, посеред білого дня, о десятій ранку ми помітили орду. Всього нарахували близько двадцяти п*дарів. Вони нахабно рухались трьома колонами у лоба, через поле, пішки – дивна тактика скупчення.

Я був просто шокований, але не довго. В таких ситуаціях «вмикається» якийсь адреналіновий тумблер і ти починаєш чітко структурувати свої дії. Тим більше, на той момент на позиції нас було лише двоє.

Запросивши підтримку у командування, ми із побратимом почали «зустрічати» непроханих гостей. Для хлопця, який стояв разом зі мною, то був перший бойовий вихід. Відтак, я відчував подвійну відповідальність.

Ми гатили по цим нелюдям з кулемета, двох автоматів, а потім ще трофейні АК підключили, адже зброї мало не буває. Доволі швидко ми отримали підтримку з повітря — наші дронарі почали «смажити м’ясо» скидами, а потім ще й мінометники дали прикурити.

Хвилин сорок вистачило на те, щоб невеличкий, в масштабах фронту, шматок рідної землі очистити від тої чорної орди. Мушу зауважити, що побратим «Джон» вдвічі молодший за мене, проте навчений та вмотивований, дуже достойно працював у парі і ми, як ніколи, відчували братерське плече один-одного. Дякую йому за відвагу та зібраність.

Не можу сказати, що це було легко. Після подібних боєзіткнень  руки трясуться, думки приходять, на кшталт, «от я дурень, навіщо я сюди пішов», а згодом, коли заспокоюєшся, розумієш, що іншого шляху немає, адже ненависть до окупантів сильніша за твій страх.

Мушу зазначити, що кожен бойовий вихід не схожий на інший. Але треба бути навченим та сконцентрованим, щоб взяти себе в руки у потрібний момент. Буває, йдеш на завдання на десять діб, а виходить більше. Що робити? Точно не падати духом. Знаю по собі.

Інколи і двадцять діб тримали позиції. Перші п’ять — це завжди «ломка», осмислення: куди ти потрапив і що робити. Потім стабілізація стану: навіть у темряві ти вже знаєш рельєф, починаєш про щось мріяти. Ну, а там вже й звикаєш, адаптуєшся.

Головне — пережити половину. А також пам’ятати — лопата це друга зброя піхотинця після автомата. Копати, копати і ще раз копати — «золоте» правило, яке у сучасній війні, як ніколи, актуальне.

Там, «на нулі» бійці стають наче рідня, а бойовий вихід перетворюється на маленьке життя, в якому всі залежать один від одного. Можу з упевненістю сказати, що у бригаді я отримав другу родину. Моя рота найкраща.

Безумовно, я не перестаю любити найрідніших — дружину, трьох дітей, онука — вони мій тил, моя сила та натхнення, проте залишити підрозділ вже не зможу, потрібно боротися далі.

Для мене боротися — це тримати посадку, ділитися досвідом і рятувати своїх, тих, з ким за кілька місяців переживаєш неймовірну купу емоцій. Адже, коли говорять, що потрібно евакуювати пораненого, а до нього лише в одну сторону шість кілометрів під прицільним «наглядом» ворога, ти не думаєш про страх, а йдеш, адже той, кому потрібна допомога, вчинив би так само.

Треба запам’ятати, що відтепер у нас немає північного сусіда, а є людожери, яких наплодилося дуже багато, і якщо ми їх не зупинимо, вони продовжать знищувати Україну та українців.

Вважаю, що у кожного свідомого українця має бути на горищі кулемет, про всяк випадок. Адже навіть якщо здаватиметься, що чудовисько заспокоїлось, це буде оманливе відчуття.

До повномасштабної війни я точив шаблюки у козацькій майстерні, однак своє захоплення довелось відкласти і взяти до рук сучаснішу зброю, оскільки вірю, що ми достойні нащадки козаків і, врешті-решт, потрібно покінчити із рашистською наволоччю, адже стільки горя і біди вони наробили, що немає їм прощення. Тому, стоїмо!

Довідково: Пану Андрію п’ятдесят п’ять років, вже восьмий місяць захисник боронить рідну Харківщину у складі 92-ої бригади та є головним сержантом взводу в штурмовому батальйоні. Нагороджений медаллю «Залізний Хрест» Міністерства оборони України та відзнакою «Золотий Хрест» Головнокомандувача Збройних сил України.

Читати також:

Околиці Борщової обстріляли російські загарбники

«Доводиться ризикувати»: в районі Липців воїни Повітряних Сил

В районі Лук’янців «Хартія» відмінусувала 15 окупантів без жодного пострілу

Слідкуйте за ЛИПЦІ Gromada Group у соціальних мережах

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    

Viber-канал ЛИПЦІ Gromada Group   WhatsApp-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Facebook-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group Instagram-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Х-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Слідкуйте за ХАРКІВ Gromada Group у соціальних мережах

?Телеграм   ?Фейсбук  ?Інстаграм