«Камінь, що пам’ятає»: школярка з Борисівки бере участь у конкурсі «КОД Яворницького»

«Камінь, що пам’ятає»: школярка з Борисівки бере участь в конкурсі «КОД Яворницького» на порталі Gromada Group
Фото: конкурс "КОД Яворницького"

Учениця Лук’янцівського ліцею Ярослава Гізова бере участь у конкурсі «КОД Яворницького» до 170-річчя з дня народження легендарного історика козацтва, видатного культурного та громадського діяча України .

Конкурсу роботу Ярослави Гізової «Камінь, що пам’ятає» опублікували на сторінці конкурсу у соціальній мережі Facebook.

 

Вона присвячена малій батьківщині Дмитра Івановича Яворницького — селу Борисівці на Харківщині.

 

«Мене звати Ярослава. Я народилася на Харківщині, у мальовничому селі Борисівка. Зараз проживаю в Харкові та навчаюся в Лук’янцівському ліцеї. Люблю співати, танцювати та вивчаю історію рідного краю, адже для мене дуже важливо знати й берегти культурну спадщину моєї малої батьківщини», — написала ліцеїстка про себе.

 

 

Ярослава Гізова

Камінь, що пам’ятає

 

Мене звати Ярослава Гізова. Я народилася в селі Борисівка — невеликому, але для мене найріднішому куточку світу. Саме тут понад півтора століття тому, побачив світ Дмитро Іванович Яворницький — людина, про яку в нашій школі говорили так багато і з такою гордістю, що я, будучи малою, була певна: мабуть, він був важливіший за президента.

 

Бо як інакше пояснити, що його ім’я звучало на кожному святі, що в усі урочисті дні покладаються квіти до пам’ятника на шкільному подвір’ї, що в школі постійно відкриті двері кімнати його  пам’яті, а екскурсоводи з таким запалом передають знання всім охочим?

 

Наша школа носила його ім’я. Це було так важливо для нас, дітей, що ми відчували себе ніби обраними. У початкових класах я вже знала, що в святкові дні найздібніших і найвідповідальніших учнів запрошують покладати квіти до пам’ятника нашому землякові Дмитру Яворницькому.

 

Я мріяла, що колись і я гордо стоятиму з букетом, а всі будуть дивитися на мене. Ще однією моєю дитячою мрією було стати екскурсоводом у шкільній кімнаті пам’яті, де зберігалися історії, світлини та речі, пов’язані з цією видатною постаттю.

 

Екскурсовод тоді був справжньою зіркою, він міг розповідати всім охочим: гостям школи, мешканцям села і навіть своїм однокласникам про життя великого історика, про його любов до України, до козацької слави.

 

На подвір’ї школи, поруч із пам’ятником, стояв величезний камінь. Коли я була зовсім маленькою, то мене хвилювало питання: звідки він тут? Я часто приходила до того місця, де лежав камінь, довго дивилася на нього: мовчазний, грубий, сірий, але він ніби дихав спокоєм і силою, і у моїх фантазіях виникали незвичайні історії.

 

Мені здавалося, що він пам’ятає більше, ніж будь-хто в селі. Іноді я уявляла, як маленький Дмитро сідає на цей камінь, дивиться вдалечінь і мріє про далекі козацькі степи.

 

А ще я придумала власну легенду: колись давно козаки, повертаючись із походу, зупинилися біля нашого села, і цей камінь став для них дороговказом. Може, під ним вони сховали якусь таємницю — лист чи карту, а можливо, заповіт, який зможе дістати лише той, хто справді любить свій край.

 

Згодом я дізналася, що то була  частина декору — своєрідний акцент біля тендітної квітучої клумби та погруддя Д. І. Яворницького.

 

А потім прийшла війна.

 

Я не встигла закінчити навіть початкову школу. Лютневий мороз стискав землю, а в небі замість тихого снігу свистіли й рвали тишу ворожі «Гради».

 

Борисівка опинилася в окупації. Вулиці спорожніли, біля школи більше не було святкових лінійок і дитячого сміху. І камінь стояв там самотній.

 

Після визволення села ми ще деякий час залишалися вдома та зрештою батьки вирішили, що тут небезпечно, і ми виїхали до Харкова.

 

А потім — навчання онлайн. Іноді, коли вимикала камеру після уроку, сиділа і згадувала наш шкільний двір, музейну кімнату, запах книжок і той великий камінь, що мовчки стоїть біля пам’ятника. Мені ставало боляче, коли я дізналася, що село знову окуповане. Здавалося, разом із ним заховали й частинку мого дитинства.

 

Та з часом я зрозуміла: навіть якщо я не можу повернутися додому зараз, пам’ять про нього живе в мені. Я стала більше читати про свого земляка — Дмитра Яворницького, вже не як маленька дівчинка, а як майже доросла. Мене вразило, що й він колись змушений був залишати рідний край, але завжди повертався до нього думками й серцем.

 

Може, тому я так часто думаю про той камінь. Він для мене - символ стійкості й вірності. Він бачив і мир, і війну, і дитячий сміх, і сльози. І я вірю, що одного дня я знову до нього підійду, доторкнуся рукою й прошепочу: «Я повернулася». А він, холодний і мовчазний, як завжди, стоятиме на своєму місці, тримаючи в собі історії, які варто берегти.

 

Я зрозуміла, що навіть коли навколо руйнується світ, є речі, що залишаються незмінними: Пам’ять. Любов до рідного дому. І камінь, що пам’ятає.

 

ДОВІДКОВО

 

Проєкт "КОД Яворницького" до 170-річчя з дня народження легендарного історика козацтва, видатного культурного та громадського діяча України

 

Мета проєкту — заохотити дітей, молодь і дорослих дослідників до пізнання, переосмислення та популяризації спадщини вченого через творчість, науково-популярні тексти та сучасні цифрові формати.

 

У рамках ініціативи реалізуються:

 

  • творчий літературно-краєзнавчий конкурс для дітей і молоді
  • перша збірка юних літераторів про Д.І. Яворницького — у друкованому та інтерактивному E-book
  • серія аудіоподкастів (українською та англійською) за участю яворницькознавців

 

Через творче осмислення постаті Д.І. Яворницького ми посилюємо національну ідентичність, відроджуємо інтерес до історичної пам’яті та формуємо відчуття спільності — особливо важливо в умовах теперішніх викликів.

 

Реалізує проєкт ГО "Краєзнавчо-культурне товариство «Д.І.Я.»" ДІЯ. Краєзнавчо-культурне товариство За підтримки Українського культурного фонду.

 

 

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.

 

Читати також:

 

Хліб, продукти, пальне та передачі від родичів: у Липецькій громаді мешканці отримали нову партію гуманітарної допомоги

 

Влучно в кожну окупантську нору: «Робокопи» показали, як палять ворогів на Харківщині

 

«Рушаємо в круїз знань»: у Глибоківському ліцеї пролунав Перший дзвоник

 

Слідкуйте за ЛИПЦІ Gromada Group у соціальних мережах

 

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    

 

Viber-канал ЛИПЦІ Gromada Group   WhatsApp-канал ЛИПЦІ Gromada Group

 

Facebook-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group Instagram-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

 

Х-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Google LogoДодати Gromada як бажане джерело в Google
Коментарі
Ще декілька актуальних новин на зараз

Ми ї̶м̶о̶ використовуємо деякі кукі, детальніше у Політиці сайту