«Це ми підняли український прапор у Липцях»: сержант Костянтин розповів про війну італійським лівим

Цікаву статтю «Україна в окопах: між новими ракетними установками та старими автоматами Калашникова» («L’Ucraina in trincea, tra nuovi lanciamissili e vecchi kalashnikov») понад річної давнини удоступнила на своєму сайті італійська щоденна газета лівого спрямування «Il Manifesto».

ЛИПЦІ Gromada Group пропонує ознайомитися з цим цікавим матеріалом, зважаючи на політичну позицію видання, яке визначає себе як комуністичне, але не належить до жодної політичної партії.

Україна в окопах: між новими ракетними установками та старими автоматами Калашникова

«Півтора року тому я був у складі авангарду, який звільняв села на північ від Харкова», — каже Костянтин, сержант українського підрозділу підтримки поблизу фронту.

«Це ми підняли український прапор у Липцях».

Він вказує на північ на два стовпи густого чорного диму та обмінюється швидкою балістичною оцінкою з товаришем, а потім продовжує: «Ми справді думали, що все скінчено. росіян відтісняли вздовж усієї лінії фронту, іноді вони відступали навіть без бою. Тепер ми повернулися сюди. Іноді це схоже на один із тих кошмарів, коли доводиться починати все спочатку...»

Костянтин та його підрозділ розміщені в Рубіжному, де річка Сіверський Донець утворює довгу «S» і звужується. Там був міст, але українці його підірвали. Створення плацдарму на річці дозволить росіянам обійти основну частину українських оборонних споруд, атакувати їх ззаду та створити прямий зв'язок між Вовчанськом та Липцями, двома місцями, де вони зосереджують свій наземний наступ.

З другого боку, українці не можуть дозволити собі здатися, і підрозділ Костянтина, як і багато інших, був розгорнутий тут саме з цієї причини.

«Ми трохи далі від лінії фронту; ми не завжди спимо в одному й тому ж місці, але коли нас кличуть, ми йдемо».

Це може статися будь-якої години; чоловіки постійно чергують по радіо. Чи часто їх викликають?

«До минулого тижня навіть два-три рази на день, зараз рідше».

Тож чи правда, що ситуація в Липцях стабілізована, як каже Зеленський?

Почувши ім’я президента, один солдат посміхається; двоє інших кажуть щось незрозуміле, але не відповідають. Костянтин продовжує: «Поки що так».

Їхнє спорядження складається з великого пікапа з важким кулеметом, встановленим ззаду, та двох старих Лад. У них стандартні АК-47, деякі з яких калібру .74, стандартні бронежилети та жодного особливо високотехнологічного спорядження.

Але чи вистачає у вас зараз зброї?

«Хто знає? Якщо росіяни вирішать наступати, тоді ми дізнаємося. Скажімо так, у нас достатньо, щоб виконувати наші щоденні завдання».

Ваня розстібає брезент кулемета, щоб показати його мені.

«Гарно, га?»

Він імітує стрілянину по росіянах, ображаючи їх, і всі сміються.

«Це американський?» — питаю я, не маючи уявлення.

«Ні, український».

Це старий, перероблений радянський 12,7-мм кулемет. У них немає західної зброї.

«Але на цьому фронті її достатньо».

Можливо, Atacms (новітні реактивні системи залпового вогню середньої дальності, що постачаються США)?

Василь, найстарший з групи, відповідає: «Слава Богу, так».

«Але ви мусите мені дещо пояснити», — продовжує він, — «чому росіяни можуть вражати нас з кожного клятого дюйма землі, а ми не можемо знищувати їхні батареї через кордон?»

«Так, це ідіотське правило», — погоджується Костянтин, а його люди довго кивають на знак згоди.

«Вони розуміють, що ми тут гинемо через ці ракети?» — продовжує Василь.

«Подивіться на харківський торгівельний центр: якби ми розбомбили ту базу, російські Сушки ніяк би не злетіли і не вбили наших людей. Вам це здається справедливим?»

Решта розмови – це знайома історія: ми не хочемо світової війни, але Росія не зупиниться в Україні, я не думаю, що Путін настільки божевільний, щоб атакувати НАТО тощо.

Військові рідко прислухаються до розуму і мають універсальну теорію, яку майже одноголосно підтримують. Але вони воюють, і вони, звичайно, солдати.

Справжнє питання було б таким: а чому ми на Заході думаємо так само?

Радіозв’язок перериває розмову: «Дрони!» Ми прослизаємо в окоп і одразу в дерев’яний будинок, замаскований брезентом. І чекаємо.

«Якщо у вас увімкнено GPS на телефоні, негайно вимкніть його», — владно каже Костянтин.

Час від часу хтось жартує, щоб розрядити ситуацію: «Дрони глухі, у них орлине око, але немає вух», — пояснює Василь.

«Можете заспівати їм пісню Тото Котуньо, якщо хочете», і він співає «Let Me Sing» – пісню, яку знає кожен у колишніх радянських країнах.

Коли ми нарешті отримуємо дозвіл на від’їзд, прибуває лейтенант, дуже білявий, кремезний хлопець з ляльковим обличчям і рідкою бородою.

На його формі прикріплено патч з переплетеними прапорами США та України.

Я питаю, чи він американець: «Так, з Нью-Йорка».

Всі сміються, і мені потрібна мить, щоб зрозуміти, що він говорить про село з такою ж назвою на Донбасі.

Вони мають їхати; їх викликали.

Я прошу Костянтина взяти мене з собою, але він відмовляється: «Не хвилюйся, це все одно не закінчиться завтра».

Джерело: L’Ucraina in trincea, tra nuovi lanciamissili e vecchi kalashnikov

Читати також:

«Хто втратив нерухомість — Циркуни, Липці, Тишки, ті купують на Салтівці»: рієлторка про «єВідновлення» у Харкові

Під Борщовою та Руськими Тишками сидять у засідках російські дрони-«ждуни»

Десь на Харківському напрямку росіянчик «приліг і відпочиває» навіки: бойова робота «CODE 9.2»

Слідкуйте за ЛИПЦІ Gromada Group у соціальних мережах

Телеграм-канал ЛИПЦІ Gromada Group    Youtube-канал ЛИПЦІ Gromada Group    

Viber-канал ЛИПЦІ Gromada Group   WhatsApp-канал ЛИПЦІ Gromada Group

Facebook-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group Instagram-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group

Х-сторінка ЛИПЦІ Gromada Group